Поява і розвиток українського баптизму в Галичині пов’язані з діяльністю німецьких і польських баптистів. Їх найчисленніший осередок наприкінці ХІХ століття був у колонії Вальдорф Городоцького повіту. В роки Першої світової війни поселення колоністів були по всій Галичині. На початку ХХ століття баптистські громади існували вже в багатьох галицьких містах – Львові, Раві-Руській, Сколе, Жовкві, Кросні, Перемишлі, Добромилі.
До 1918 року українських баптистів в Галичині не було зовсім. Вони з’явилися і почали поширювати своє вчення вже в перші роки після війни. Баптистський рух на західноукраїнських землях контролювали два об’єднання: Союз німецьких громад баптистів (СНБП) та, згодом, Союз слов’янських громад баптистів (ССБП) із центром у Варшаві.
Початок організованому баптистському рухові на Львівщині поклав Іван Петраш. Будучи членом Союзу німецьких баптистів, він відвідував місто Львів та інші населені пункти Східної Галичини. Формальним приводом його присутності тут був контроль за розподілом американської гуманітарної допомоги поміж місцевим населенням. Ще 1920 року він почав проводити баптистські зібрання у Львові, а також нав’язав тісні контакти з активістами течії в селі Забір’ї Рава-Руського повіту. Спочатку це були зібрання з переважною участю польського населення. Вже у 1921 році Львівська баптистська громада налічувала 32 особи, а у грудні 1922 року, згідно з доносами поліції, на зібрання приходило 40–50 осіб. Однак в 1927 році цей збір налічував усього 25 членів, з них 9 українців.
Перші богослужіння баптистів у Львові відбувалися в однокімнатному помешканні Юлії Савич на вулиці Колійовій (Болонна). В той час Іван Петраш постійно стикався з труднощами, пов’язаними з відсутністю приміщення для зборів, матеріального фонду для наймання розповсюджувачів друкованої продукції, притулку для бідних і бездомних, транспортного засобу та ін.
Протягом квітня 1921 – березня 1922 років баптистські зібрання у помешканні Юлії Савич проводив приїжджий місіонер Петро Городищ. Упродовж року він практично щодня проповідував, роздавав місцевому населенню «американські подарунки». В 1923 році П. Городищ був членом Комітету ССБП, членом президії об’єднавчого з’їзду євангельських християн і баптистів.
Становлення львівської баптистської церкви відбувалося в умовах переслідування з боку поліції, за упередженого ставлення основної маси населення. Крім цього, церква мала внутрішню проблему – міжнаціональний, польсько-український конфлікт. Під тиском польської більшості наприкінці 1923 року до баптистської церкви у Львові було запрошено із США польського проповідника Антона Чапліка. Його відкликали у 1930-му. Місце пастора баптистської церкви у Львові зайняв молодий польський проповідник Тадеуш Радомлинський з Варшави. Після нього протягом кількох років у львівській баптистській церкві працював активний український проповідник Микола Лютий. В 1934 році церква остаточно поділилася на українську і польську. Після Львова Микола Лютий працював баптистським проповідником на Станіславівщині.
Найбільшого розвитку баптистський рух досяг на початку 20-х років ХХ століття на території Рава-Руського повіту. В 1921 році першими членами Української євангельсько-баптистської церкви стали Микола Лютий, згодом відомий баптистський проповідник, та Микола Козак. Того ж року був охрещений Іван Підгорецький. Протягом 1922–1924 років кількість баптистських зборів на території Рава-Руського повіту зросла з двох до семи, а кількість членів громад – з 97 до 270.
Іван Петраш, залишивши Львів, протягом 1923–1925 років активно проповідував на території Рава-Руського повіту, де баптистський рух набирав усе більшого поширення серед місцевого українського населення. В 1924 році він зайняв посаду голови місійного комітету Союзу євангельських християн і баптистів у Галичині. І. Петраш також брав активну участь у роботі щодо об’єднання в одну організаційну структуру баптистів та євангельських християн – разом з кількома єдиновірцями представляв баптистів на об’єднавчому з’їзді у Бресті 7–10 червня 1923 року. Наприкінці 1925-го, з метою налагодження співпраці, зустрічався у Коломиї з проводом кальвіністської Української Євангельсько-Реформатської церкви. Того ж року на Першому з’їзді українських баптистів, який відбувся в с. Гійчому Рава-Руського повіту, місійним працівником на львівський регіон було обрано Івана Підгорецького, котрий разом із своїми братами Олексою та Василем приніс ідеї баптизму з Волині до Вальдорфу ще 1918 року.
Новий етап в історії розвитку українського баптистського руху у Східній Галичині був розпочатий Другим баптистським з’їздом, що проходив 15–16 вересня 1926 року в с. Забір’ї Рава-Руського повіту. На ньому був присутній Василь Перетятко, який у 1926 році прибув у Східну Галичину із США. З того часу він більш ніж дев’ять років працював головним проповідником у Рава-Руському повіті. Василь Перетятко організував Південний округ Союзу зборів слов’янських баптистів і був його незмінним проповідником. Він був найвизначнішим серед українських баптистських діячів довоєнного періоду. Власне В. Перетятко замінив І. Петраша на посаді голови Об’єднання Українських Баптистів (ОУБ). Секретарем Об’єднання було обрано Петра Олишка, а скарбником – проповідника Григорія Домашовця, в майбутньому автора праці «Нарис історії української євангельсько-баптистської церкви». Тоді ж, 23 жовтня 1926 року, було засновано друкований орган українських баптистів – часопис «Післанець Правди». Перший номер видання побачив світ у січні 1927-го. Діловим редактором журналу був Василь Перетятко.
25 листопада 1927 року на конференції в Миколаєві було проголошено створення Українського об’єднання євангельських християн-баптистів (УОЄХБ) з центром у Раві-Руській. Лідери новоствореної організації висловили рішучу незгоду з пропольською та проросійською орієнтацією баптистських організацій регіону. Для популяризації своєї культурної програми, яка передбачала перехід баптистського братства до української мови, повернення до національних духовних традицій, введення елементів народної обрядовості, союз розпочав випуск самостійних періодичних видань. Зокрема, у Львові виходив журнал «Євангеліст», виходили серії біблійно-тлумачних та поетичних збірок рідною мовою. Завдяки національній спрямованості УОЄХБ швидко здобуло популярність серед місцевого українського населення. Про це свідчить збільшення кількості його громад у Східній Галичині протягом 1928–1933 років з 15 до 67. Остаточний розкол між українськими і польськими баптистами у львівській громаді стався 1934 року. В той час вона налічувала 80 прихильників, мала під своєю опікою 108 осіб.
В 1932 році на службу до української баптистської церкви в Галичині було покликано молодого проповідника з Полісся Л. Жабко-Потаповича. Спочатку він оселився з родиною в Раві-Руській. Став редактором часопису «Післанець Правди», був активним місійним працівником і членом Комітету та заступником голови Об’єднання українських баптистів у Галичині. Пізніше став членом Головної ради Об’єднання слов’янських баптистів у Польщі. Його перу належить кілька друкованих праць, серед яких найбільш значними і відомими є історичний нарис «Життя Церкви» та коротка історія українського євангельсько-баптистського руху під назвою «Христове світло в Україні». Згодом Л. Жабко-Потапович перейшов до Львівського українського збору. До осені 1939 року він був пастором української баптистської громади у Львові. В той час він вже був ординований на проповідника Євангелії, що відбулося 31 травня 1936 року. Здійснювали ординацію пастори Володимир Гутше, Ілля Кубрин та Микола Лютий. До 1939 року проповідник Л. Жабко-Потапович був головою ОУБ у Галичині (після смерті Василя Перетятка 12 липня 1935 року). За даними «Історії зборів баптистів в Польщі» польського автора Кшиштофа Беднарчика, на 1938 рік кількість українських баптистів у Львові зросла до 114 осіб.
Поширення баптистських ідей на початку 1920-х років не обмежилося самим Львовом. Вони знаходили свої відгуки і в околицях міста. Так, у 1921 році розпочав організацію баптистського руху в селі Грибовичах місцевий селянин Іван Чорний. У цьому йому активно допомагав Іван Петраш. Завдяки їхній праці за кілька років у Грибовичах постала досить численна громада баптистів. Протягом 1928–1938 років кількість прихильників баптизму у селі зросла з 28 до 52. Провідниками цієї громади були: Іван Чорний, Іван Махницький, Іван Ленько, Володимир Василина.
З Грибович баптизм поширився до сусіднього села Дорошева Жовківського повіту. Проповідницьку працю там здійснювали Ілля Кубрин та Ілля Майкут. Баптистські громади були також у Зимній Воді, Винниках, Вересниці, Жовкві, Ясенові. Чимало прихильників течії було і в інших населених пунктах поблизу Львова.
До 1939 року баптизм набув досить значного розвитку на території Галичини. Тут діяли 32 баптистські громади, що налічували близько двох тисяч активних членів. Значною мірою цьому сприяла присутність у рядах прихильників течії освічених та добре підготовлених місійних працівників. Польське конституційне право забезпечувало свободу совісті, і завдяки цьому баптистський рух швидко поширювався в багатьох селах. Він був великий і успішний, незважаючи на те, що на неофіційному рівні зазнавав утисків з боку римо- та греко-католицьких церков.
Українські баптисти в Галичині перші почали видавати свій релігійний журнал українською мовою «Післанець Правди». Проповідник Іван Семенина видав в 1925 році цінний на той час співаник «Паломник». А трохи пізніше проповідник Петро Олишко також видав цінний співаник «Арфа Сіона». Потім галицькі баптисти видали «Християнський співаник» з нотами. Були видані тоді також українською мовою деякі книжечки релігійного змісту.
Українські баптисти в Галичині до 1939 року набули такого впливу, що до них почали прихилятися баптисти не тільки з інших регіонів України, але навіть з далекої Канади і Сполучених Штатів Америки.
Галина Кирилів,старший науковий співробітник
