Апостольський ряд в іконостасі розвинувся з ряду Моління (грецькою δέησις,«деісис»), що був одним з найважливіших в іконостасі. Він представляв у центрі ікону Спаса зі зверненими до нього в молитві святими (апостолів, євангелистів, пророків, царів, мучеників, святих отців, монахів та пустельників) та архангелами, а також обов’язково Богородицею та Іваном Предтечею. Цей ряд символізував заступництво Небесної церкви за Церкву на Землі. Від другої третини XVI століття ряд Моління з вибраними святими в українських іконостасах за короткий час трансформувався у ряд Апостольський, як бачимо в Староскварявському іконостасі, коли замість святих у ряді зображаються апостоли.
Також від другої третини XVI століття оформлюється празниковий ряд. Раніше, на основі збережених пам’яток, можна вважати, що кількість і перелік празників у іконостасах могла бути різною. Не було чіткої традиції. Та приблизно у той самий час, коли з ряду Моління формується Апостольський ряд, все частіше кількість ікон празників у ньому зводиться до дванадцяти, як і кількість апостолів. Тобто, під кожною іконою апостола розміщувалась празникова ікона (іноді це число могло збільшуватися до 14 або 16, коли поруч біля центральної ікони Пантократора розміщували постаті Богородиці та Івана Предтечі, а іноді й архангелів зображали на окремих дошках). Також міг суттєво відрізнятися і перелік празників. Крім традиційних дванадцяти великих свят, які до нині святкує Східна Церква, у празникових рядах могли з’являтися ікони Воскресіння Лазара, Розп’яття, Жінки Мироносиці, Зцілення Розслабленого, Воздвиження Чесного Хреста, Покров Богородиці, ікона св. Петра і Павла та ін.
Ці два ряди в Староскварявському іконостасі поєднані на одній основі. Вгорі зображено Апостольський ряд, а під ним празниковий (під кожною парою апостолів і пристоячих до центральної Ікони Спаса в Славі зображено по дві святкові ікони, а під останньою ‒ Тайна вечеря). Переважно в українських іконостасах вони існували осібно, на різних основах (дошках), як різні розділені між собою ряди. Нарізно також розміщували постаті святих та апостолів на ряді Моління. В давніших прикладах, що датуються XV‒XVI ст. їх могли зображати на суцільній основі, іноді на трьох частинах: центральна, де зображали Христа Пантократора та пристоячих Марію та Івана Предтечу і архангелів, та бічні, де вміщувались інші святі. Також є пам’ятки з зображеннями апостолів по двоє/троє на одній дошці. Власне так як і бачимо в іконостасі зі Старої Скваряви.
Первісно, до того як Староскварявський іконостас зазнав змін, і усі ікони апостольського та празникового рядів містилися у ньому (нагадаємо, що дві ікони з апостолами і празниками ще на початку ХХ століття бути передані до Національного музею у Львові), він мав такий склад (з ліва на право): апостоли Филип та Яків (празники Переполовинення Господнє та Різдво Богородиці) (у НМЛ), апостол Андрій та євангелист Марко (празники Введення в Храм та Благовіщення), євангелист Іван та апостол Петро (празники Різдво та Хрещення Господнє), архангел Гавриїл та Богородиця (празники Воскресіння Лазаря та В’їзд до Єрусалиму), Спас в Славі (Тайна Вечеря), Іван Предтеча та архангел Михаїл (празники Зішестя в Ад та Вознесіння), апостол Павло та євангелист Матвій (празники Зіслання Святого Духа та Поклін Трьох Царів), євангелист Лука та апостол Симон (празники Стрітеня Господнє та Жони Мироносиці біля Гробу), апостоли Варфоломій та Фома (празники Успіння Богородиці та Зцілення Сліпого) (у НМЛ). Відповідно зараз склад рядів змінено, а крім того і послідовність ікон в іконостасі: поміняно місцями ікону Апостолів Павла та Матвія з іконою Луки та Симона.
На превеликий жаль, цей фрагмент іконостаса не містить підпису автора, що, зрештою, є доволі звичною практикою для тогочасних художників-іконописців, які здебільшого залишалися анонімними. Винятково до наших днів дійшло лише декілька імен, які іконописці у XVI столітті залишили на своїх творах. Тому авторство більшості збережених ікон дослідники умовно приписують певним іконописцям, яких називають за найвідомішими їхніми творами, що походять з якоїсь місцевості ( наприклад, майстер ікон з Жогатина, майстер ікон з Рихтич) чи за ймовірними школами або осередками (Дорогобицька, Самбірська, Жовківська і т.д.). Свого часу дослідники Староскварявського іконостаса дуже загально віднесли ті його частини, що датуються XVI століттям, до Перемишльської школи іконопису, що на наших землях була наймайстернішою, а з середовища її художників до нашого часу збереглося доволі багато творів XV‒XVI століть. Проте досі не вдалося знайти інших робіт цього майстра, що дозволило б краще окреслити його походження.
Прочитайте про окремі ікони з цього ряду за посиланнями:
Ікона "Апостол Андрій та євангелист Марко"
Ікона "Євангелист Іван та апостол Петро"
Ікона "Архангел Гавриїл та Богородиця"
Ікона "Іван Предтеча та Архангел Михаїл"
Ікона "Євангелист Лука та апостол Симон"
Ікона "Апостол Павло та євангелист Матвій"
Матеріал підготував Роман Зілінко, історик мистецтва, іконописець