Роздуми над прочитаним
ЮВІЛЕЙ АВТОРА МУЗИКИ УКРАЇНСЬКОГО СЛАВНЯ
Наукові працівники Львівського музею історії релігії – п. Зоряна Білик та п. Василь Банах підготували виставку та уклали каталог під назвою “ТВОРЕЦЬ УКРАЇНСЬКОГО ГІМНУ. До 200-річчя від дня народження о. Михайла Вербицького” (- Львів: Видавництво “Друкарські куншти”, 2015. -29с.). Видання здійснене при фінансовій допомозі: департаменту з питань культури, національностей та релігій Львівської облдержадміністрації; Грабара Дарія Івановича (Львівська національна академія мистецтв).
На сторінках популярно-мистецької публікації ще раз простежимо стислий виклад (тут, до слова, представлені різні версії – церковна, рукописна (Д. Січинський), наукова (Ю. Гаврилюк) творчої життєдіяльності українського композитора, греко-католицького священика, педагога, суспільно-громадського діяча – Михайла Вербицького. Чимало даних каталогу переконливо засвідчують непересічні мистецько-музичні обдарування і талант о. Михайла, його ґрунтовну музичну освіту, просвітницьку діяльність, нарешті, духовне служіння. Своєрідним апогеєм у житті та творчості о. Михайла став його музичний твір “Ще не вмерла Україна!”. Йому судилося стати символом боротьби нашого народу за утвердження української нації. Уперше, прозвучавши в якості українського Славня (10 березня 1865 р., м. Перемишль), він у нинішній історії України спочатку офіційно (на державному рівні) отримав ухвалу “музичної редакції” (1992), а відтак став Законом про Гімн України (2003).
Біля витоків нашого Славня стояли наддніпрянець, православний Павло Чубинський (1839-1884) і галичанин, греко-католик Михайло Вербицький (1815-1870). Саме вони створили пісню як поклик до борні за волю: “Ще не вмерла Україна, ні слава, ні воля. / Ще нам, браття-українці, усміхнеться доля. / Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці, / Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці”.
Первісну музику М. Вербицький написав для солоспіву в супроводі гітари, а вже згодом розробив її для хору. Мелодія пісні, зафіксована в рукопису, збігається з пізнішим хоровим аранжуванням. Автори вірша-пісні бачили Україну єдиною державою. Цей твір утверджував віру в національне визволення й культурне піднесення українського народу обабіч тодішніх штучних кордонів, заклик стати в бій кривавий від “Сяну до Дону…”, / “За Карпати відіб’ється, згомонить степами, / України слава стане поміж народами”.
На теренах Галичини вірш П. Чубинського “Ще не вмерла Україна” (1863) спочатку був приписаний Тарасові Шевченкові (1814-1861). Ті, хто надсилав до “Мети” тексти Т. Шевченка, згаданий вірш подали за Шевченків. Видавці журналу сприйняли їх за такі, що належать одному авторові (Шевченкові), до якого вони ставилися із щирою побожністю. Отже, у четвертому номері журналу “Мети” (грудень, 1863) текст вірша “Ще не вмерла Україна” побачив світ разом із віршами Кобзаря: “Заповіт” (1845), “Мені однаково, чи буду…” (1847), “Н. Костомарову” (“Веселе сонечко ховалось…” (1847). Під цими творами стояв підпис “Шевченко” (М. Холодний). Втім, без перебільшення можна сказати, що після “Заповіту” Т. Шевченка згаданий вірш П. Чубинського став чи не найпопулярнішим твором української поезії.
Як національний гімн “Ще не вмерла Україна”, визнавався Іваном Франком (1856-1916), Лесею Українкою (1871-1913), багатьма українськими громадами в різних місцевостях світу. Як державний, його законодавчо закріпив ухвалою сейм Карпатської України (1939). У період створення УНР пісня виконувала функції загальнонаціонального гімну. Текст переклали на кілька іноземних мов, зокрема на німецьку. Відомі два видання, в яких ”Ще не вмерла Україна” подано в перекладах двох поетів – українця Остапа Грицая (Пісні України. –Київ, 1918) та німкені Анни Шарлотти Вуцької (-Лейпциг, 1919). Перше видання містить тексти і ноти пісні, друге – лише переклади. До слова, першому судилося разом із Державною хоровою капелою Олександра Кошиця (1875-1944) об’їхати багато країн Західної Європи й Америки.
Із 17 вересня 1991 р. Українське радіо розпочинає свої передачі виконанням пісні-гімну “Ще не вмерла Україна”. 5 грудня того ж року вона вперше офіційно зазвучала на урочистому засіданні Верховної Ради України, присвяченому підсумкам Всеукраїнського референдуму та виборам Президента нашої держави. Виконав її Український державний хор ім. Григорія Верьовки (1895-1964) під орудою Анатолія Авдієвського. Український Гімн (Славень), створений двома синами розділеної імперіями України, назавжди повернувся до пісенної скарбниці українського народу. Тоді на засіданні Верховної Ради України блаженної пам’яті Олесь Гончар сказав: “Схід і Захід Республіки у передвиборчих бурях ще глибше поєдналися, чи не вперше не чути було полемік, хто більший, а хто менший патріот та чий Бог кращий. Виявилося, що Бог для всіх нас єдиний, Бог Справедливості і Свободи” (Тернопіль. Українські пісні-гімни. -1992. -№ 1. –С. 86). Ми – цивілізована нація, ми – народ, ми - українці! Осанна Україні!
Каталог відтворює кольоровими світлинами вервечку рукописних та друкованих документів, музичних нотних творів, їх фрагментів, ікон, вівтарів церков, портретів композитора, подій, що засвідчують вшанування його пам’яті. Окремо відзначаємо представлений список матеріалів із анналів Львівського музею історії релігії, Львівської національної наукової бібліотеки ім. Василя Стефаника НАН України, Центрального державного історичного архіву України (Львів), Львівської національної галереї мистецтв ім. Бориса Возницького, Львівської національної музичної академії ім. Миколи Лисенка, Державного меморіального музею Михайла Грушевського (Львів), Музею землі Перемишльської (Перемишль), Республіка Польща, а також із приватних колекцій. Перелік установ та їх фондів, з одного боку засвідчує терпеливу дослідницьку роботу укладачів каталогу, а з іншого – дає можливість читацькій аудиторії познайомитися із важливими документами та матеріалами духовного минулого нашого народу, його музичною спадщиною. Згадаймо також, що у 20-х роках XX ст. М. Вербицькому на його могилі поставлено пам’ятник, який у верхній частині по боках нагадував два нерозквітлі бутони, які символізували, видно, що не до кінця розквітнув талант українського композитора (онкологічна хвороба). На цементній оправі пам’ятника вибили прізвище і роки життя о. Михайла Вербицького. Згодом дописали: “Автору гімну України”.
4 березня 2015 р. народні депутати України на завершення ранкового засідання Верховної Ради VII-го скликання, вшановуючи 200-ліття від дня народження автора музики Державного Гімну о. Михайла Вербицького, разом заспівали Гімн України. Представлення виставки у музеї відвідали і благословили митрополит Львівський (УГКЦ), Його Високопреосвященство Кир Ігор (Возьняк) та митрополит Львівський, Глава Католицької конференції РКЦ в Україні, Його Високопреосвященство Мечислав Мокшицький.
Стосовно ж представлення нової публікації, віриться, що вона знайде дорогу до сердець сучасників та отримає позитивний відгук і подяку його авторам та видавцям. Щиро вітаємо ініціаторів ідеї, її виконавців, усіх, хто причетний до ще однієї перлини нашої народної і національної духовної культури. Зауважимо також, що технічне оформлення праці вимагає певного уточнення вихідних даних (джерельного апарату). До слова, у свій час наш Музей (директор Володимир Гаюк) долучився фінансово до виходу у світ наукового видання книги: Кудрик Богдан. Огляд історії української церковної музики. (Серія: Історія української музики. Випуск 1. Дослідження) – Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 1995. -128 с.). У книзі, серед інших українських композиторів, міститься значний матеріал про творчий шлях о. Михайла Вербицького. Отже, маємо свою оригінальну традицію, пов’язану із життям і творчістю авторів Гімну України.
М. Вербицький. Літографія. Львівська національна наукова бібліотека ім. Василя Стефаника НАН України.
М. Вербицький. “Ще не вмерла Україна”. Папір друк. Львівська національна наукова бібліотека ім. Василя Стефаника НАН України.
Оксана Боруцька,
науковий працівник ЛМІР
5