Музей-садиба Антоничів

Весна на вільхах палить ладан,
і пахне ранків холод синій
Зелений кодекс квітня влада…
Б.-І. Антонич «Вільхи»
14 квітня 1935 р.

Прийшла до влади весна. Привела нам сонце і дощ, холод і тепло, свято Великодня, гаївки… .
Традиційно в цю пору у музеї-садибі родини Антоничів линуть гаївки – обрядові весняні пісні у супроводі хороводів. Дівчата 4-8 класів місцевої школи знають їх багато: В Бортятині на горбочку, Ой зацвіли фіялоньки, Ми кривого танцю йдемо, Вербовая дощечка, Подоляночка, Ходить жучок по ручині, Ой на горі мак, Вже Христос, вже воскрес! Відновити у пам’яті слова і мелодію гаївок допомогла друг музею-садиби п. Марія Луцак. Після гаївок провели майстер-клас.

Детальніше...Березень ми називаємо Шевченківським. У Музеї-садибі родини Антоничів днями відбулася презентація книжки Марії Прокопець «Разом з Тарасом до Тараса».
Автор була у нас в гостях і сказала: « Маємо пройти разом з Тарасом його життєвим шляхом, бо тільки тоді будемо розуміти та сприймати серцем його Велич. Відкриваймо Його велич у собі, вбираймо її в свою душу. Нехай вона не дозволить нам стати бур’яном на золотій ниві Українського роду. Ідімо по життю великою широкою дорогою правди і любові. Обминаймо середню дорогу, дорогу збайдужілих людей, дорогу пристосуванців, дорогу безбатченків.

У рамках Міжнародного дня рідної мови в Бортятинській філії Львівського музею історії релігії відбулась зустріч із львівською письменницею Любов’ю Відутою. У «Музейній вітальні» зібрались учні молодших класів місцевої школи, щоб послухати розповідь про багатство і красу української мови, її витонченість і мелодійність.
Гостя, справжня українка, чудовий майстер рідного слова, для якої «патріотизм – не порожній звук», а все те, що вкладає у тексти. Майже кожний твір автора – це реакція на певну подію, людину, світосприйняття людяності і людськості, риси характеру, що їй близькі або зовсім неприйнятні. Вочевидь, стає зрозумілим, що у творчому доробку чимало написано про мову і слово, Україну і батьків, традиції і свята.

У «Музейній вітальні» села Бортятина 22 січня відбулось театралізоване дійство «Де Коза ходить, там жито родить». У гості до музейників прийшов творчий колектив Народного дому села Гусакова Мостиського району. Вони водили свою Козу, «рогату, хвостату, з великими вухами, у кожусі», влаштовували різні дійства, танцювали, збиткувалися. Крім головної героїні, були й інші персонажі. Всі вони співали ритуальні пісні, колядки та щедрівки, основний зміст яких зводиться до того, що
“де Коза ходить, там жито родить!
Де Коза стопою, там жито копою,
Де Коза рогом, там жито стогом!...”.
Так вже історично склалося в культурі українського народу, що коза – це символ багатства, достатку, врожайності й плодючості. А ще — воскресіння сил природи, завмерлих на час зими. Пов’язують цей образ тварини із пошануванням померлих предків.
Учасники творчого колективу гусаківців під керівництвом Марії Тарас завітали в гості до Музею-садиби родини Антоничів. Свої віншування, найкращі побажання вони посилають усім, хто прийщшов того тдя в Бортятино, на обійстя отця Василя.

Ірина Цебенко, зав.відділу ЛМІР

Оте село у вільхах і ліщині,
де на дахах червона черепиця,
загорнеш, наче в плахту, в небо синє
та молодість загорнеш в таємницю.

Калинову чи пам’ятаєш кручу,
де пастухи в криниці сонце поять?
Напишеш повість: вечори пахучі,
Задума вільх, дахів багровий пояс.
Б.-І. Антонич

Цього дня, 12 грудня, до музею-садиби прийшло багато людей: і шкільної молоді, і людей старшого віку. Усіх зібрала Музейна вітальня на тему «З любов’ю до свого села».
Коли людське серце не виховувати у стосунках любові до Творця, воно не зможе відчувати любові у жодному з її проявів. Христос навчав: «Більшої любові ніхто не має понад того, хто життя своє кладе за друзів своїх» (Ів. 15,13). Жертва – це мова любові. Любов без жертви – це пустий звук. Бути готовим до самопожертви в ім’я Батьківщини, а значить свого села, своєї родини, друзів, це християнська чеснота. Христос на хресті подав нам приклад такої любові.