Мої пісні – над рікою часу калиновий міст
Б.-І. Антонич

Мова – найцінніший скарб кожної національності. У ній збереглися святощі нашого народу. Мова, як каже Б.-І. Антонич, «над рікою часу калиновий міст».
9 листопада українці відзначають День української писемності і мови. Це свято започаткували 1997 року. Цього дня Церква вшановує пам'ять преподобного Нестора-літописця.

Киянин Нестор у 17 років прийшов у Києво-Печерську лавру, де присвятив своє життя Богові. Найвизначнішою працею преподобного Нестора став літопис «Повість временних літ», доведений до 1113 року. Дослідники вважають, що саме з творів літописця і починається писемна українська мова. І тепер однією з традицій свята української мови стало покладання квітів до пам’ятника Несторові-літописцю. А ще у день української писемності та мови, починаючи з 2001 року, стартує Міжнародний конкурс знавців української мови імені Петра Яцика. Останніми роками кількість учасників конкурсу сягала 5 млн. людей з-понад 20-ти країн світу. Українська мова є однією з найпоширеніших мов у світі. За кількістю носіїв вона посідає 26-те місце. Також вона є другою, після російської, за поширеністю серед мов словянського походження. На території України понад 32 мільйони осіб спілкуються українською мовою. Цікаво, що українська мова входить до трійки найкрасивіших мов світу. На мовних конкурсах її визнають другою за мелодійністю мовою світу, після італійської.
У цей день мо по-особливому вшановуємо людей, які своєю діяльністю доклалися до розквіту рідної мови.
У музеї-садибі родини Антоничів провели зустріч з поетесою Лесею Процик, яка є уродженка нашого Мостиського краю. Юні друзі Антонича (учні Бортятинської школи) подарували Лесі Процик два букети поетичних творів: вірші Б.-І. Антонича та нашої гості Великим по-дарунком – сюрпризом для поетеси був виступ співочого тріо «Покуть» З Народного дому Гусакова. Земляки – друзі співали пісні на її слова. Потім мала слово п. Леся – з а фахом фармацевт а в душі поет. Вона закохана в свою роботу, в поетичне слово. В життя…
Пані Леся подарувала музеєві-садибі свої поетичні збірки «З любов’ю до життя», «Стенографія серцебиття». А на закінчення прочитала вірш «Героям, що полягли в борні за волю і незалежність України, присвячую…»
Стоїть в скорботі Мати – Україна
Одягнена в жалобне вишиття….
Минеться все – відновиться руїна,
Лише синів не повернути до життя!
Наші воїни віддають життя за рідну Україну, за її вільне слово!

Христина Дигдало, музейник Антонича

DSC_1370.JPG

Додати коментар

Будь ласка будьте ввічливими. Адміністрація залишає собі право видаляти коментарі. А також не гарантує надання відповіді на коментарі.


Захисний код
Оновити