1 | 2 | 3 | 4 | 5

Оксана Боруцька,
магістр історії

ПРАВЕДНЕ ЖИТТЯ ПАСТИРЯ

До 150-річчя від дня народження Митрополита Андрея (Шептицького)

У християнському світі духовні особи (від чернецтва, диякона, священика (ієрея), пресвітера до архієрея (єпископа, архієпископа, митрополита, патріарха) зазвичай дещо по-іншому вшановують ювілейні події свого служіння Богові, Церкві, людям. Здебільшого, йдеться про іменини (тезоімеництво), відзначення ювілею духовного сану (священнодіяння, богопосвяченого життя, архієрейства) або ж церковно-народне вшанування їх пам’яті чи народження після відходу у вічність. Саме така традиція супроводжувала і продовжує мати місце у житті, праці, духовному служінні і пам’яті Слуги Божого Митрополита Андрея (Шептицького) (1865-1944).

 

Одним із яскравих підтверджень цієї тези може бути церковно-народне святкування 30-ої річниці архіпастирського служіння Митрополита на теренах Львівщини, що відбулося уже далекого 1931-го року Божого. Тоді велелюдні почесті Владики розпочиналися урочистою Службою Божою у місцевому храмі Господньому, відтак продовжувалося у Народному домі або ж читальні “Просвіти”, а наприкінці світська влада, урядовці та місцеве духівництво, громадськість влаштовували святочну Академію.
У Львові, зокрема, пам’ятній події присвячувалися урочистості 7 червня 1931-го. Того дня при підвищеному здвизі духовенства, народного загалу відбулася святочна Літургія у величному соборі св. Юра. Згодом у міському театрі була проведена науково-богословська Академія. Основну доповідь виголосив громадський і освітянський діяч, професор Українського Тайного університету, голова крайового Товариства “Просвіти” Михайло Галущинський (1878-1931). Він дав вичерпну характеристику праведного служіння Митрополита Богові, Церкві Христовій, рідній українській спільноті, відзначив найголовніші віхи його життя і подвижницької праці. Доповідач наголосив про значення пастирської спадщини Владики до вірних греко-католиків та їх духовних наставників.
– Йдучи слідами найкращої церковної традиції, – підкреслив оратор, – Митрополит пише свої листи (звернення, настанови, поради), що мають значення не тільки в церковному письменстві, але є певним внеском у нашу загальну літературу, вже стали просто безцінним скарбом для пізнання особи ювілянта, шляхів його впливу на людські серця.
На той час загальна кількість послань Митрополита до вірних та духовенства сягала понад 180 праць. Тут автор виступав в іпостасях аскета, архіпастиря, духовного і національного провідника українського народу. Разом із ним щиро радів за успіхи, здобутки, переживав невдачі, втрати, страждав за віру, добрим християнським словом і духовною працею підтримував мирян, вказував на Боже милосердя і Божу справедливість у всіх справах і починаннях людського життя. У найбільш небезпечні часи підносив свій могутній голос в обороні правд святої Віри, християнської моралі, можливостей дочасного добробуту народу, його здоров’я, щастя, права жити і працювати задля своєї сім’ї, родини і держави.
Кожна громада міста чи села прагнула якомога масштабніше і повніше відзначити ювілей Митрополита. Скажімо, на Стрийщині того року велелюдне дійство відбулося за особистої участі Владики. Він прибув сюди за запрошенням місцевого громадянства. Вже на околиці міста Стрия його урочисто вітали представники влади, священнослужителі, учні шкіл та спеціально вишколений підрозділ кінноти. Митрополитові піднесли традиційний хліб-сіль на вишиваному українському рушнику, вручили китицю квітів. Отець Роман Височанський виголосив коротке вітання, в якому нагадав слова ювілянта: “Приношу любов до всієї пастви і бажаю щирою працею і жертовністю заслужити собі на любов цілого народу”.
Відтак на міському цвинтарі відбулася велична архієрейська Служба Божа, а у народному домі “Просвіти” – святочна Академія. Величавими піснями привітали Владику Андрея хори сіл Мішане та Конюхова, вихованці сирітської захоронки продемонстрували руханкові вправи, декламували вірші, співали народні пісні. Наприкінці урочистої імпрези за пропозицією Митрополита всі учасники свята дружно проскандували відомий пластовий девіз: “Сильно! Красно! Обережно! Бистро!”. Того дня у вшануванні ювілею Владики взяли участь понад 12 тисяч стриян та їх гостей. У селах Угерське і Добряни Митрополита шанобливо привітали чисельні процесії мирян.
Здійснюючи пастирські візити на запрошення духівництва та місцевих громад, осередків культури, Слуга Божий Андрей (Шептицький), як правило, перебував у відповідній місцевості два-три дні, кожний з яких по вінця був наповнений духовним служінням своєму народові. Наприклад, другого дня свого перебування у Бережанах (нині – Івано-Франківщина) вже о 6-ій годині ранку він почав слухати у місцевій церковиці сповідь своїх вірних, о 8-ій – започаткував Службу Божу, потім провів катехизацію шкільної дітвори, відслужив три панахиди на місцевому цвинтарі. Нарешті, наприкінці візиту відвідав сирітську захоронку, а також навідався до малої духовної семінарії в Рогатині. У селі Лука Велика під час вшанування ювілею Владики 150 дітей приступили до першого Причастя. Можна тільки здогадуватися сьогодні, яка ж то була невимовна радість для тогочасної молодечі причаститися з рук дорогого Митрополита!
У Бродах Слуга Божий Андрей відслужив молебень (параклис), а відтак виголосив перед вірними Церкви Христової проповідь, яку завершив словами: “Стійте твердо в сильній, правдивій католицькій [вселенській] вірі і виконуйте її діла та полоніть нею серця своїх любих нез’єдинених [православних] братів суміжних земель!” Наступного дня Владика сповідав мирян, відправив Літургію, знову продовжив сповідь, а решта часу присвятив духовній науці для містян.
Щороку Митрополит Андрей отримував найщиріші вітання від людей різної християнської орієнтації. Характерний в цьому аспекті лист від одного православного українця. Автор, зокрема, писав: “Ми, православні українці, знайшли місце в Його серці. І то подвійно: і як українці, і як православні. Бо коли Митрополит Андрей заснував Український Національний музей чи Українську жіночу гімназію, або Українську жіночу учительську семінарію чи Українську мистецьку школу, коли здвигає Українську народну лічницю, коли знаходиться коло піднесення українського ремісничого стану, вкладаючи в те все велику працю і щедрі матеріальні засоби, – то його постать переростає всякі кордони і він стає культурним світочем для цілої України. Цікаво, що саме серед волинської української інтелігенції стрічав я твердження: немає після гетьмана Івана Мазепи більшого культурного діяча, як Митрополит Андрей Шептицький”.
Так, в особі Владики Андрея (Шептицького), його державної, культурно-просвітницької та доброчинної діяльності, нарешті, пастирському служінні тісно переплелися дві взаємозв’язані визначальні риси усього життя християнського праведника: Митрополит був Слугою Божим і Слугою свого народу. Знаменно й те, що всі грошові надходження від проведення святочних Академій, концертів, вистав надходили на будову першої львівської Народної лічниці, яка нині носить його ім’я. Це теж переконливе свідчення особистих безкорисливих прикмет Владики – духовного наставника і вчителя української спільноти.
12 липня (свято первоверховних свв. апп. Петра і Павла) урочисто привітали Митрополита мешканці Бібрки. Того дня, очевидно, згадали вірні Церкви Христової як 17 років тому, 1914-го, Владика вимушено став царським в’язнем. Тільки за дозволом генерала Брусилова він зміг тоді у місцевому храмі Божому відправити Літургію, благаючи у Всевишнього помилування для своєї Церкви і рідного народу. Тепер же вдячні містяни знову щиро раділи зустрічі зі своїм духовним отцем і захисником. Зрештою, так було повсюдно, у кожному селі чи місті, в яких віддавалося пошанування праведним справам Митрополита Андрея (Шептицького). Це відповідало його життєвому кредо, висловлене словами до вірних Церкви Христової: “Тільки для Вас маю жити, – для вас цілим серцем і цілою душею працювати, – для Вас усе посвятити, – ба, навіть, за Вас, як цього треба буде, і життя своє віддати…”.
За даними львівського вченого-історика, релігієзнавця Михайла Гайковського (1947-2007), багато років пізніше – 28 лютого 1965-го, роздумуючи про життєвий шлях і відхід у вічність Митрополита Андрея, його наступник Йосиф Сліпий (1892-1984) зробив несподіваний акцент: “Митрополит Андрей кілька літ перед смертю, реасумуючи своє життя перед малими семінаристами, сказав: Я думав, що Бог-зна чого доконаю, а нині бачу, що я нічого не зробив”. Зі свого боку, Ісповідник віри, блаженніший Йосиф зазначив: “Завелика покора, але є в тому щось правдивого, як хтось характеризував його [Митрополита Андрея]: мав геніальну голову і рідкісні Божі дари, але не мав крил – окруження [належного оточення однодумців], щоби відповідно піднестися вгору”.

Додати коментар

Будь ласка будьте ввічливими. Адміністрація залишає собі право видаляти коментарі. А також не гарантує надання відповіді на коментарі.


Захисний код
Оновити