Контакти

Українські святині: ікони Матері Божої Кристинопільської та Вишгородської

В Червоноградській філії Львівського музею історії релігії триває виставка робіт відомого різьбяра гравюри в деревориті, червоноградця Ярослава Гладкого. Цього разу художник на виставці представив дві роботи: Чудотворну ікону Матері Божої Кристинопільської та Вишгородську Божу Матір. Митець вже не вперше виставляє свої твори в рідному місті. Лише в Червоноградській філії ЛМІР він тричі представляв свої роботи: у 1996р., 1999р., 2011р. Звідси, власне, й розпочався його творчий шлях, адже саме працівники музею "відкрили" талановитого митця для шанувальників мистецтва.

Мистецька діяльність Ярослава Гладкого розпочалась вже давно. Народився художник 3 травня 1945 року в с. Стронятин, неподалік Львова, де його рід здавна вважали малярським. Прадід Теодозій розписував церкви на Львівщині та Івано - Франківщині, і його твори дійшли до нашого часу. Сам Ярослав Гладкий вважає, що художній смак і прагнення творити щось своїми руками передалось йому і від мами Софії, яка вишивала унікальні рушники, килими, і від батька Михайла, який мав золоті руки і славився як муляр на всю округу. Розвивалось захоплення юнака у червоноградській школі №1, куди переїхала сім'я. Саме тут здібності учня помітив директор і доручив йому оформляти стінгазети. Та в подальшому талант художника не вплинув на вибір майбутньої професії. Ярослав Гладкий закінчив Львівський політехнічний інститут, за фахом інженер - геодезист. Після закінчення навчання за скеруванням їде на роботу до Петербурга, у головне управління геодезії і картографії, працює у пулковській обсерваторії.

За сімейними обставинами повернувся в Україну, про що тепер не жалкує, вбачаючи у цьому Боже провидіння. Адже саме в Україні, у Києві, в музеї Тараса Шевченка, побачив офорти великого Кобзаря з творів Рембрандта, і загорівся бажанням відтворити шедеври світового мистецтва на дереві. Ярослав Гладкий став продовжувачем традицій граверів ХVІІІ - ХІХ ст., які досить рідко гравірували власні творчі композиції, їх гравюри були виконані за живописними творами, з метою їх популяризації. Сьогодні майстри продовжують працювати у різних графічних техніках. Проте Ярослав Гладкий до них не належить. Він не схожий на інших. Спочатку він захопився копіюванням за прикладом давніх різьбярів, живопису Рубенса і Рафаеля, графіки І. Доре, Ф. Константинова й А. Базилевича. Та з часом у Ярослава Гладкого почали з'являтися й самостійні твори. Майстер працює в унікальній нетрадиційній техніці деревориту в позитиві, в основі якого чорний штрих. Відбитка з поверхні такого твору не зробиш.

Неповторна техніка унікальна тим, що виконується за допомогою різьблення подвійних та потрійних перетинів, які, за твердженням фахівців, виконати на дереві взагалі не можливо. Штрихи, які утворюються на дошці за допомогою такої техніки, набагато міцніші, ніж у звичайній різьбі прямими рівчаками. Кожен рівець майстра не вилущується, бо він продумано зв'язує їх між собою. Видатні світові митці виконували гравюру в такий спосіб тільки на папері пером. Процес створення цих гравюр багатогранний та складний, вимагає від художника технічної і художньої майстерності ( до речі, усі інструменти виготовлені майстром власноруч ).

У творчому доробку Ярослава Гладкого багато портретних рішень - це "Іоан Богослов" (1999 р.), "Т. Шевченко: Встань же, Боже, суди землю і людей лукавих" (2001 р.), "Пушкін у літньому саду" (2003), "Світлана. Дружина художника" (2001), "Автопортрет. Студентські роки" (2001), "Наталя Ужвій" (2005), а також портрети В. Ющенка, П. Олійника, М. Гоголя, О. Довженка та інш. Кожна гравюра підкреслює особистість людини, висвітлює індивідуальність конструкції образу, яку диктує сам автор, віртуозно маневруючи власною технікою різьблення. Багато в талановитого художника також вишуканих гравюр, що оспівують теми материнства, кохання: "Забави: любов амурів" (1995), "Мадонна делла Седіа" (1981), "Блаженні чисті серцем" (1992), "Плоди кохання" (2001), "Поезія кохання" (2000). Автор намагається надати кожному портрету чогось особливого, зворушливого, щоб зображені величні образи змогли розбудити душу людини, хоч на мить відірвати від буденності.

Відмінним і нехарактерним є те, що автор надає перевагу великим формам для своїх гравюр, хоча це безумовно потребує додаткових зусиль і ускладнює творчий процес. Робота над кожною картиною займає дуже багато часу - від 3 до 7 років.

У 2007 році Ярослав Гладкий закінчив неперевершену гравюру деревориту Кристинопільської Чудотворної ікони Божої Матері, розміром 120 х 75 см. Над нею автор працював більше 1,5 року. Це був, за словами дружини майстра Світлани, період напружених і натхненних трудів. Ікона має дуже цікаву історію, відому всім червоноградцям. З 1765 р. Кристинопільська ікона прославилася як чудотворна. Про це свідчать 11 срібних табличок із зображенням ласк, отриманих людьми, котрі молились до образу Матері Божої. До неї звідусіль йшли прочани молитися, просити ласки і допомоги. Втілена в дереві художником Божа Матір - велична, неперевершена, здається живою. Це одухотворений образ жінки з божественним немовлям на руках. Розкішне вбрання коронованої Богородиці не затьмарює враження від виразних живих очей, що випромінюють хвилювання і тривогу. Якщо пильно вдивлятись у прикраси, відтворені майстром у короні і одязі Богоматері - тисячі перлинок, намиста блищать і переливаються, наче справжні, і змінюють свої відтінки під променями світла. А контрастний фон віддає мерехтливим золотом.

2009 рік ознаменувався появою нового шедевру "Вишгородської Божої Матері", розміром 115 х 72 см. Історія цієї ікони сягає часів, коли жив євангеліст Лука. За переказами, вона була написана саме Лукою на дошці від столу, за яким був за трапезою Спаситель з Пречистою Матір'ю і праведним Йосипом. Написана на липовій дошці, мала первісний розмір 78 х 55 см. У 1136 р. ікону привезено з Константинополя і подаровано Києву. Київський князь Ю. Долглрукий помістив її у Вишгороді, що піл Києвом. Звідти й назва ікони. Ставши головною святинею Київської Русі, об'єднавши тисячі людей на основі братської віри і любові, вона дійшла до наших часів, хоча і втратила свій первісний вигляд.

Ярослав Гладкий переконаний, що сакральні мотиви - це вічне багатство, джерело ідей та натхнення творити прекрасне.

Персональні виставки художника, крім Червонограда, неодноразово відбувалися в Сокалі (в тому числі у музеї "Людина. Земля. Всесвіт" - філії ЛМІР), Львові (також і у Львівському музеї історії релігії) та Києві. В стінах Національної академії внутрішніх справ України уже декілька років функціонує виставка його робіт. З нагоди 20 річчя діяльності закладу за вагомий внесок у духовне та естетичне виховання курсантів, Ярослава Гладкого нагороджено почесною грамотою за вклад у розвиток підростаючого покоління.

У травні 2007 року Ярослав Гладкий у складі групи українських діячів науки і культури взяв участь у роботі міжнародного семінару щодо культурних взаємозв'язків двох народів: російського і українського, що протягом останній десятиліть традиційно відбувається в Петербурзі. Високу оцінку учасників та гостей семінару отримала творчість нашого земляка, представлена копіями його робіт. "Гравер вищої проби, потрясаючий художник", - оглянувши відомі портрети Гоголя, Шевченка, Пушкіна та інші твори червоноградця, таку високу оцінку висловив мистецтвознавець П. Кононенко. Своє захоплення висловила і доцент Тетяна Лебединська з Санкт - Петербурга.

Ярослав гладкий постійно в пошуку, уміло використовує властивості дерева і ріжучого інструмента. Загалом художник досяг у своїй творчості виразної пластичності, простоти і ясності кожного образу. Композиції характеризують його як майстра витонченої лірики і демонструють аналітичність художнього мислення, а за імпровізаційною легкістю - наполегливий пошук і самовіддана праця.

Коментарі   

0 #1 Іван Олексійович 08.08.2014, 11:16 Цитата
Детальніше про мистецьку діяльність Ярослава Михайловича Гладкого висвітлено на сайті Мистецька Вереміївка http://klas.ho.ua