Контакти

Сенсація: Гіацинтова (Jackowa) Мадонна у Львові

1157398495.jpgГіацинт (Hyacinthus, Jacek, Иакинф, Якинт) Одровонж (1183-1257) є одним із найшановніших святих римсько-католицької церкви. Сотні храмів, вівтарів, пам’ятних місць присвячено йому в усьому світі. Його ім’я носять міста і гори, пароплави і школи. Образ його малювали найкращі художники світу (детальніше у Portale ?wi?tego Jacka Odrow??a). Гіацинт Одровонж був першим поляком (слов’янином), висвяченим самим Домініком Гусманом (1170-1221), засновником ордену проповідників (ОР). Він чимало прислужився до розбудови домініканських монастирів у Польщі. У Житії св. Гіацинта написано про заснування ним домініканських монастирів у Перемишлі й Галичі, Львові й Овручі, Києві й Чорнобилі .Саме в обложеному татарами Києві мало місце знамените Гіацинтове чудо – явлення йому Богородиці й спасіння ним алебастрової статуї Матері Божої. Згодом вона отримала назву Гіацинтової (Jackowej), стала однією з найшановніших реліквій домініканського монастиря у Львові, атрибутом св. Гіацинта.

Вже більше двадцяти років у Львівському музеї історії релігії виставлено алебастрову статую Богородиці. На етикетці написано «Діва Марія з сином Божим. Алебастр. 18 ст.». І всі ці роки в музеї час від часу зринали розмови, що це не копія “ Яцкової Мадонни», а оригінал. Починалося й завершувалося це лише внутрішньомузейними балачками. І не більше, бо ж література – наукова й популярна, українська й закордонна (польська) – в один голос твердила, що 1946 року домініканці забрали «Гіацинтову Мадонну» із собою до Польщі. Поміщено її в скарбницю монастиря Святої Трійці ордена проповідників (ОР) у Кракові. З того часу вона ніде не виставлялася, зображення не публікувалося.

І лише 2006 року в Національному музеї в Кракові було відкрито виставку «З колекцій отців-домініканців», де серед інших пам’яток можна було побачити й «Яцкову Мадонну». Того ж року з 25 травня по 2 липня в Королівському замку у Варшаві демонструвалася грандіозна виставка «Польща й Апостольська столиця», приурочена до візиту папи Венедикта ХVІ. Було зібрано найцінніші пам’ятки, раритети з усієї Польщі, зокрема й т. зв. Яцкову статуетку. Виставки мали широку пресу, пам’ятки публікувалися в журналах та Інтернеті. Нарешті можна було порівняти нашу фігуру з краківською, і сумніви розсіялися. Вони подібні, майже тотожні. То й же матеріал, та ж іконографічна схема, але робили їх різні майстри у різний час і в різних місцях. Й оригінал, тобто та алебастрова статуя Богородиці, до якої впродовж століть покоління львів’ян зверталися по допомогу, молилися, таки залишився у Львові. На чому базується таке категоричне твердження?

Перше. 1856 року у Львові було видано книжку отця-домініканця Доната Піонтковського «Wiadomo?? historyczna o alabastrowej statuy Naj?w. Maryi Panny Jackowej…» Основний зміст книжки – це гостра полеміка з братами з Перемишля, що саме у Львові, а не в Перемиському монастирі домініканців зберігається славнозвісна фігура Богородиці. A priori все перевірено, все ґрунтується на документах і текстах, бо ж будь-яку неточність тут же буде використано contra. У книзі поміщено графічне зображення «Гіацинтової Мадонни», пізніше воно було надруковано окремим відбитком у друкарні Піллера у Львові. Порівнюючи гравюру з фігурами – львівською і краківською – доходимо безапеляційного висновку: коли в середині ХІХ століття художник робив малюнок до гравюри, перед ним стояла, він змальовував ту статуетку, що нині зберігається в експозиції Львівського музею історії релігії.

Друге. 1852 року Філіціан Лобеський, знаний львівський мистецтвознавець, детально описав і проаналізував львівську алебастрову фігуру (Dodatek tygodniowy do Gazety Lwowskiеj 41, 1852, s. 184). Вказав, що статуя разом з постаментом висотою в півтори стопи (29.77см х 1.5 = 44.66см) зображує Божу Матір у довгих шатах з грецькою діадемою у формі башти на голові, волосся її довге, розпущене по плечах і спині. На лівій руці вона тримає дитятко Ісуса, справа Христос із розіп’ятими руками на « дереві життя » без хреста, деревом же в’ється змій додолу. Вгорі простежується рука майстра, все викінчено й досконало, внизу ж, особливо на п’єдесталі, де перед Юрієм Змієборцем вкляк чи то князь київський Володимир Рюрикович (1223–1235,1238), чи жертва–дівчина, – поспіх, майже неумілість. Відзначив колір алебастру – не білий, а зі старості чи якоїсь іншої причини коричневий. Едвард Новаковський (1829–1903) визначив точніше – брунатний. І висота, і колір, і нерівність різьби, а, головне, найдрібніші деталі зображення – все це наявне у львівській статуї. Тож, Ф. Лобеський тримав у руках і описував саме львівську алебастрову фігуру Богородиці.

Третє. Найдавніший писемний текст про алебастрову статую Богородиці у Львові датовано 1401 роком. Це грамота блж. Якова Стрепи, архієпископа Галича, про сорокаденний відпуст за молитви перед алебастровою фігурою Богородиці. Отже, її було виготовлено щонайпізніше в другій половині ХIV століття. Тож не випадково корона Богородиці у львівській фігурі має форму вінця. Такою ж, напевно, була корона й на голівці Ісуса. Саме такі корони носили володарі Європи в X–XIII століттях, відповідно, й такими вони дійшли до нас у пам’ятках тієї епохи. У XIV–XV століттях мода змінюється. Вінець доповнюється шапкою, на завершенні корони з’являється хрест. На початку XVII століття Анна Дольська княжна Вишневецька прикрасила статую золотими коронами з діамантами, й саме їх ми бачимо поверх алебастрових вінців на гравюрі середини XIX століття.

Четверте. Отець Донат Піонтковський занотував, що на початку XIХ століття під час хресного ходу алебастрова статуя Богородиці впала і розбилася.

При поправі її ще більше було пошкоджено, й такою львівська фігура дійшла до нас. Сьогодні вона потребує кваліфікованої реставрації. Тоді ж, напевно, було відпиляно для ремонту щонайменше п’ять сантиметрів каменю знизу і стільки ж, або й більше ззаду п’єдесталу – там бо алебастр необроблений, нешліфований. Підтверджує сказане текст 1750-тих років. Відповідаючи на закид краківського домініканця отця Юстина з Міхова, що львівська фігура мала й легка, домініканець зі Львова писав:

Тобто, тоді (у 1750-ті, до падіння) її висота була майже сорок вісім сантиметрів (2.48см (1cal) х 19 = 47.12см) – тепер же сорок три сантиметри, і важила вона 10кг і 584гр.

П’яте.1902 року в Кракові було видано книгу «O cudownych obrazach w Polsce Pszenaj?wietszej Matki Bo?ej wiadomo?ci historyczne, bibliograficzne i ikonograficzne przez Х. Wac?awa z Sulgostоwa». Це плід десятирічної подвижницької праці Едварда Новаковського, він же отець В’ячеслав з Сулгостовa, капуцин. На 849-ти сторінках подано найдокладнішу інформацію про 1050 Богородичних ікон, фігур, образів, про церкви, в яких вони розміщуються, про книжки, в яких їх описують або згадують. 825 образів описано. Крім цього, на додачу ще й сім тематичних покажчиків та альбом малюнків Богородиці. Без перебільшення – це енциклопедичне видання. Не обминув о. В’ячеслав, звичайно, й алебастрової фігури Матері Божої зі Львова. Загалом, на 395–399 сторінках він повторив уже сказане, бо ж бачив ту саму статуетку і тримав у руках ті ж самі книжки. А завершив так: «R. 1901 z?odziej g?owk? Dz. J. oderwal – zaginiona». Цей факт було підтверджено на засіданні Комісії для вивчення історії мистецтв у Польщі, яка під головуванням проф. Івана Антоневича-Болоза зібралася в церкві отців-домініканців у Львові 20 червня 1901 року. На додачу Комісія занотувала ще й викрадення двох золотих корон з голови Богородиці й Дитятка. З того часу й донині голівки Ісуса у львівській алебастровій фігурі Богородиці немає

Шосте. Збереглося фото львівської фігури ще без втрат, тобто, його було зроблено перед 1901 роком, і на ньому бачимо сидячого Ісуса в короні. Це фото надруковано в першому томі «Історії Львова» (Львів, 2006) і в другому томі «Українське мистецтво» (Львів, 2004). На жаль, фото не має посилань.

Отже, з 1401 року й до 1901-го львівська алебастрова фігура Богородиці перебувала в церкві Тіла Христового монастиря домініканців у Львові. Її святість і чудодійність було стверджено папськими документами в 1587, 1708, 1759, 1855 роках, а також грамотами львівських митрополитів й архієпископів у 1401 і 1759 роках. З 1911 року й донині вона зберігається у львівських музеях. 30 січня 1911 року Національний музей короля Івана III купив її у львівського колекціонера Степана Пелецького (інв. № 828). 20 вересня 1940 року фігуру передано Історичному музеєві (інв. № С-481), а 1973 року – Львівському музею історії релігії (інв. № Ск-185). Не відомо, як статуя потрапила до рук колекціонера, ще більше зацікавлення викликає питання, хто і де її виконав, коли і як вона потрапила до Львова. Це тема окремого дослідження.

Маємо декілька гіпотез. Одна говорить, що 1228 року св. Гіацинт Одровонж (1183–1257) придбав алебастрову Богородицю у Франції, і потім усе життя вона була з ним, зокрема в Києві. Там на п’єдесталі вирізьбили герб Рюриковичів (?) – Юрія Змієборця – і перед ним на колінах князя Володимира Рюриковича. 1240 року під час втечі з Києва св. Гіацинт залишив її у знищеному татарами Галичі, і звідти 1270 року князь Лев Данилович забрав її й передав львівським домініканцям. Згідно з іншою гіпотезою – 1391 року блж. Яків Стрепа, новопоставлений архієпископ Галича, францисканець, привіз алебастрову фігуру з Кракова й передав її братам-проповідникам у Львові.

Найфантастичнішою й, можливо, найвірогіднішою є така версія. 1253 року король Данило Романович із сином Левом ходили походом на Чехи. Особливо знатно погуляв навколо Опави князь Лев. З честю і великою здобиччю вернулися руські полки домів. Серед іншого було привезено на Русь і фігуру Богородиці з брунатного алебастру, поклади якого є у чеській Сілезії. У 1270-ті роки князь Лев Данилович – як покуту за свій великий гріх, убивство 1268 року на Великодні свята кума князя Войшелка, – заклав у Львові монастир і церкву апостолів Петра і Павла та передав руським монахам з перенесеної з Холма королівської скарбниці найцінніші реліквії – писану апостолом Лукою ікону Богородиці Одигітрії й алебастрову фігуру Божої Матері. Тоді ж було вирізьблено на п’єдесталі Юрія Змієборця й перед ним на колінах донатора князя Лева. Через сто років – 1377 року – князь Володислав з Опілля Опільський надав двір (палац) князя Лева, а також руську церкву й монастир зі всіма святинями, що там зберігалися, орденові проповідників (ОР). Так було покладено початок будівництва домініканського монастиря й церкви Тіла Христового у Львові, так розпочалася історія його святині – львівської алебастрової фігури Богородиці.

Микола Хмільовський,
завідувач науково-методичного відділу Львівського музею історії релігії

Більше фото в фотогалереї

Додати коментар

Будь ласка будьте ввічливими. Адміністрація залишає собі право видаляти коментарі. А також не гарантує надання відповіді на коментарі.