Контакти

Новини

Архівні матеріали Вовківщини

Детальніше...Понад два роки тривали вивчення і дослідження архіву парафії Введення в храм Пресвятої Богородиці УГКЦ села Вовкова Пустомитівського району. Їх проводили директор Музею Миколи і Корнила Устияновичів села Вовкова Пустомитівського району Наталія Смоляна і завідувач експозиційного відділу «Історія УГКЦ» Львівського музею історії релігії Наталія Матлашенко. Під час роботи було виявлено низку цікавих документів, що стосувалися  життя і діяльності парохів церкви Олександра Мійського і Михайла Волинця як капеланів УГА та національно свідомих українських душпастирів періоду Української революції. Серед документів парафії було знайдено метрики смерті бійців УГА, які поховані в 1919–1920 роках у місті Гнівані Вінницької області. Документи, ймовірно, зберіг отець Михайло. Вдалося встановити 167 імен полеглих. На сьогодні ці метрики – єдині уцілілі документи такого змісту періоду перебування УГА за Збручем.
     Ці та інші матеріали стали основою проведення науково-теоретичної конференції до «100-річчя ЗУНР у контексті Вовківщини». Організаторами її стали відділ культури Пустомитівської райдержадміністрації, Львівський музей історії релігії, Музей Миколи і Корнила Устияновичів села Вовкова. Про «Дослідження  парафіяльного архіву церкви Введення в храм Пресвятої Богородиц с. Вовкова»  вестиме мову науковий співробітник ЛМІР Наталія Матлашенко.
     У конференції візьмуть участь історик-краєзнавець, вчитель історії гімназії міста Гнівані Олександр Коваль, онука священика Олександра Мійського Тетяна Брилинська, науковці Львова, дослідники, реставратори, священнослужителі, члени родин парохів села Вовкова.
     Науково-теоретична конференція розпочне свою роботу у четвер, 22 листопада, о 14 годині у приміщенні Львівського музею історії релігії, що у Львові на площі Музейній, 1.

Детальніше...

Повертаємо в Україну культурну спадщину

Детальніше...       У рамках проекту «Повертаємо в Україну культурну спадщину»  у Львівському музеї історії релігії  відбудеться презентація факсимільного видання Лавришівського Євангелія XIV століття. Його видало видавництво «Горобець» за сприяння Українського культурного фонду. Зауважимо, що видавництво вже вчетверте повертає унікальні  пам’ятки літературного процесу Київської Русі ХІІІ–XIV ст. широкому колу читачів, мистецтвознавцям.  
    Вже побачили світ такі видання: Луцьке Євангеліє XIV ст., Холмське Євангеліє XIV ст., що зберігаються в Російській державній бібліотеці (Москва), Луцький Псалтир 1384 р., зберігається у бібліотеці Лауренціана Медічі (Флоренція, Італія). 
    Презентація факсимільного видання Лавришівського Євангелія XIV століття відбудеться у четвер, 15 листопада,  о 16 годині у приміщенні Львівського музею історії релігії. У презентації візьмуть участь люди, які повернули до життя цей унікальний книжковий твір – працівники видавництва «Горобець» та науковці. 

     ДОВІДКА
          ПРО ПРОЕКТ. За часів Київської Русі було створено, написано і надруковано чималу кількість книжок. Це були твори духовні, історичні й державотворчі. Однак, хоч як прикро, з найбагатшої книжкової спадщини Київської Русі збереглося не більше ніж один відсоток усіх рукописів, створених у князівських скрипторіях. Тому кожний збережений рукопис є не лише цінним історичним джерелом, а й справжнім шедевром української середньовічної культури. На жаль, переважна більшість українських середньовічних рукописів опинилися далеко від тих центрів, у яких вони були створені. Ці рукописи стали перлинами книжкових зібрань Росії, Білорусії, Польщі, Австрії, Італії та інших країн. Їх старанно оберігають, виставляючи як музейні експонати у вітринах світових культурних скарбниць. Частина з них зберігається в музейних або рукописних фондах і не доступна ані дослідникам, ані простим особам, зацікавленим історією української рукописної книги.

 ЛАВРИШІВСЬКЕ ЄВАНГЕЛІЄ. Лавришівське Євангеліє, або Лаврашівське Євангеліє, – рукописна пергаментна пам’ятка XIII–XIV ст., багато ілюстроване «Євангеліє апракос" (тижневе) (183 арк.). Його створено в якомусь із волинських скрипторіїв, ширше – галицько – волинських, на замовлення, як гадають, литовського князя Войшелка Міндовговича.
     В історіографії визнано, що Євангеліє було  переписане для Лавришівського монастиря Пресвятої Богородиці, що поблизу Новогрудка в Білорусі, у якому зберігалось ще на початку XIX століття. Після закриття обителі ченці віддали книгу князеві Адаму Чарторийському. Перед 1842 р. Євангеліє потрапило до Рум’янцевського музею у Москві, якийсь час воно перебувало у Парижі, де А. Чарторийський був на еміграції, а 1872 р. було внесене до Списку рукописів архіву князів Чарторийських у Кракові.
     Один з найбагатше ілюстрованих рукописів княжої доби. На початку кодексу зображені архангел Михаїл, наприкінці – праведний Йов. У євангельських читаннях, що починаються мініатюрами євангелістів – Іоанна (арк. 1 зв.), Матвія (арк. 47 зв.) і Луки (арк. 84 зв.), вміщено ілюстрації з біблійними сюжетами і постатями.

                 Ірина Цебенко, завідувач відділу ЛМІР

Любімо ж наше слово променисте

Детальніше...Любімо ж наше слово променисте
                                                                      («Рідна мова». Олександра Бурбела)
     Традиційно 9 листопада в Україні відзначають День української писемності і мови. Організовують заходи спрямовані на підтримку української мови, її розвиток, утвердження, престиж.   
 11 листопада, о 15 годині до музею «Староскварявський іконостас XIV–XVIII століть» (філія Львівського музею історії релігії) завітає Володимир Бевз. Це дідусь талановитої юної письменниці Олександри Бурбело і чоловік відомої вінницької поетеси Тамари Корсунської, які декілька років тому відійшли у засвіти. Володимир Бевз познайомить присутніх з їхніми літературними доробками, які становлять вагомий внесок у сучасну українську літературу. Звучатиме голос самої Олександри Бурбело, а мандрівний кобзар, козак Борис Бабенко заспіває пісні на слова молодої поетеси.
 12 листопада о 13 годині Володимира Бевза чекатимуть у Музеї-садибі родини Антоничів (філія Львівського музею історії релігії). У Музейній вітальні він говоритиме про творчість онуки і дружини. Тутешні школярі читатимуть поезію Олександри Бурбело: «Народе мій! Ти вродою багатий», «Ніяк не надихаюсь полем», «Я лиш струна на арфі України», «Так чи ні»...
     P.S. За своє коротке життя Олександра Бурбело взяла участь у багатьох літературних Всеукраїнських і Міжнародних конкурсах, в яких перемагала. У її портфоліо понад п'ятдесят грамот, дипломів, подяк, сертифікатів. Дівчина відмінно навчалася у Вінницькій загальноосвітній школі №26, захоплювалася математикою, історією, географією, біологією, астрономією. Маючи важкі проблеми зі здоров’ям, вона не впадала у відчай і знаходила розраду у творчості – писала вірші, прозові твори, малювала, вишивала бісером, захоплювалась фотографією. 2015 року Олександра Бурбело була прийнята до Національної спілки письменників України (посмертно), 2016 року у Вінниці відкрито меморіальні дошки, з 2017 року започатковано літературну премію «Струна на арфі України» імені Олександри Бурбело, а в загальноосвітніх навчальних закладах Вінниці почали вивчати твори юної подільської поетеси, авторки 10 книг.
                                              Олена Малюга, науковий співробітник ЛМІР

Унікальна знахідка: комплекс бронзових речей VIII ст. до н. е.

Детальніше...31 жовтня у Львівському музеї історії релігії відбудеться прес-конференція «Відкриття унікальної збірки речей воїна-кіммерійця на Західному Поділлі». Її проводить завідувач відділу Інституту релігієзнавства – філії ЛМІР, доктор історичних наук, в. о. заввідувача археології Інституту українознавства імені Івана Крип’якевича НАН України, професор кафедри археології Львівського національного університету ім. Івана Франка  Микола Бандрівський.
    Він презентуватиме унікальний комплекс бронзових речей, аналогів яких немає в Центральній і Східній Європі. Речі датуються серединою – другою половиною VIII ст. до н. е. Сюди входить церемоніальний шолом етруської роботи, пишно декорована фіала та елементи колісничної упряжі. (Аналогічного типу шолом був виявлений біля села Кремінної на Хмельниччині наприкінці XIX ст.).
   Прес-конференція відбудеться у середу, 31 жовтня, о 12 годині, в приміщенні Львівського музею історії релігії, що на площі Музейній, 1.
 
    ДОВІДКА:
    Комплекс бронзових речей, виявлених в околиці смт Дунаївці Хмельницької області, датується серединою – другою половиною VIII ст. до н. е. Сюди входять: церемоніальний шолом етруської роботи (частково пошкоджений), пишно декорована фіала та елементи колісничної упряжі. Аналогічного типу бронзовий етруський шолом був виявлений біля с. Кремінної Городоцького району Хмельницької області наприкінці ХІХ ст. (знахідка опублікована; збереглися фото і її детальний опис). Обидва шоломи були виготовлені, найімовірніше, в м. Тарквінії на півдні Етрурії, де працювало кільканадцять майстерень з виготовленню таких обладунків.
  З огляду на опубліковані аналогії, комплекс міг належати представникові вершницької аристократії, яка, згідно з тогочасними традиціями, оточувала себе мистецьки вишуканими й елітарно-знаковими речами. В археологічному плані цей комплекс знахідок зараховано до Михалківської групи пам’яток передскіфського часу, в носіях якої вбачаємо історичних кіммерійців.
     Згаданий комплекс речей не має аналогів в Центральній і Південно-Східній Європі. Найближчими територіями, де знаходять подібні шоломи, є землі колишньої Етрурії на Апеннінському півострові. Феномен цього відкриття полягає в тому, що ніхто не сподівався, що кіммерійці, які в той час проживали на територіях сучасної Західної України, використовували в бою і в ритуальних церемоніальних процесіях захисні обладунки етрусків.    
_________________
   Етрурія – одна з найбільш загадкових держав Стародавньої Європи. Звідкіля з’явився цей народ на Апеннінському півострові, а точніше – на північно-західному узбережжі сучасної Італії, досі достеменно не відомо. Переважає думка про прихід етрусків десь на початку Х ст. до н. е. з території Лідії, що у Малій Азії. Згідно з античними письмовими джерелами спершу Етрурія була царством, а згодом – конфедерацією 12-ти міст-держав і вела майже безперервні війни з Римом. Зрештою, етруски (або «рассена», як вони себе називали) близько ІІІ ст. до н. е. були підкорені, а до початку нової ери – майже зовсім зникли з історичної арени, залишивши по собі дивовижну архітектуру, численні склепи з розписами і високомистецькими фігурними надгробками, зрештою, і етруську писемність, яку сьогодні легко читаємо (оскільки записана на основі грецького алфавіту), але змісту прочитаного досі так і не розуміємо.Детальніше...