Контакти

Новини

Ніл Хасевич – воїн, митець, легенда

Детальніше...В музеї « Людина. Земля. Всесвіт» до 75-ліття УПА експонується виставка одного твору митця Анатолія Покотюка «Ніл Хасевич». Авторська робота (об’ємна інтарсія, різьба на дереві), присвячена члену ОУН, воїну УПА, великому патріоту України, графіку європейського рівня – Нілу Хасевичу ( 1905 – 1952рр). Він міг бути успішним художником, житии богемним життям, виставлятись у закордонних салонах, натомість став митцем – повстанцем, обравши криївку з примітивним друкарським верстатом.
Ніл Хасевич працював переважно в галузі станкової, книжкової, документальної графіки, створював дереворити (гравюри на дереві). У нього були шанувальники у Польщі, але шлях у велике мистецтво для українського художника був закритий через небажання приймати польське громадянство.
Після навчання Ніл Антонович повернувся на Волинь. Працював учителем у місцевій школі, бухгалтером у сільпо, малював.
На малій батьківщині Хасевич починає займатися громадською і політичною діяльністю, стає членом Волинського Українського Об`єднання, згодом вступає до ОУН, з багатьма членами якої, зокрема з Степаном Бандерою, зблизився ще в студентські роки у Варшаві.
Талановитий художник міг спокійно заробляти на хліб своїм мистецтвом, але страшні події початку радянсько-німецької війни, коли під час відступу в червні 1941 р. каральні органи СРСР потопили Західну Україну в крові тисяч невинно закатованих людей, змусили Хасевича докорінно змінити своє життя.
Протягом 1943-1944 рр., працював у редакції журналу "До зброї", готував ілюстрації до сатиричних журналів УПА "Український перець" та "Хрін", керував підпільною друкарнею, випускав різні агітаційні матеріали (брошури, листівки, летючки).
Він же розробляв ескізи прапорів, печаток, бланків, бофонів і відзнак підпілля (Хрест заслуги, Хрест бойової заслуги, медаль "За боротьбу в особливо важких умовах"), навчав мистецтва гравюри молодих художників, які відходили вже на інші терени ілюструвати підпільну літературу
Підпільні твори Ніла Хасевича було оприлюднено на Заході. У 1951 р. роботи Хасевича потрапили до делегатів Генеральної Асамблеї ООН та іноземних дипломатів і були надруковані в альбомі "Графіка в бункерах УПА". Це остаточно довело до шалу радянське керівництво. Органами НКВД було створено спеціальну оперативно – пошукову групу для затримання Ніла Хасевича. В березні 1952 року зрадники допомогли відшукати криївку, біля с. Сухівці, Рівненськой області, де переховувався Ніл Хасевич разом із охоронцями. Але живим Хасевич не здався, застрелився з особистої зброї разом із двома своїми охоронцями - побратимами В'ячеславом Антонюком - "Матвієм" та Антоном Мельничуком - "Гнатом", спаливши перед тим усі важливі документи.

Могили митця, як і двох побратимів, що розділили з ним смерть 4 березня 1952 р., і досі не знайдено. Наукові співробітники Сокальської філії ЛМІР музею «Людина.Земля.Всесвіт» розробили цикл тематичних екскурсій « Ніл Хасевич – воїн, митець, легенда» для учнів Сокальських шкіл. Під час проведення екскурсії наукові працівники звертають увагу школярів на особливу силу духу і нескореність Ніла Хасевича. Адже художнику, який був інвалідом з 17 – ти річного віку ( втратив ногу, потрапивши під потяг), довелося працювати у надзвичайно складних умовах збройної боротьби, місяцями не виходячи з криївок, при поганому освітленні та браку повітря, не маючи достатньої кількості дерева та інструментів для створення дереворитів. Цією незламністю були пройняті його твори і через них сила передавалися іншим повстанцям.
Зброєю Хасевича були олівець і різець, папір і дерево. І хоч він не очолював збройних формувань, не керував бойовими групами і операціями, його дуже шанували в УПА, максимально оберігали і навіть наполягали на відході на Захід, але він відмовився. Припускають, що у повстанський період митець виконав майже три сотні графічних робіт, значна частина яких загинула під час військово – чекістських операцій і не дійшла до сучасників. Н.Хасевич знав, що приречений на загибель, але не на забуття
Його ім’я почало повертатися до земляків тільки зі здобуттям Україною Незалежності. На початку 90-х років ХХ ст..Волинський та Рівненський краєзнавчі музеї провели виставки творів художника,свого часу вилучених співробітниками НКВД у вбитих чи захоплених повстанців. Було впорядковано місце загибелі Ніла Хасевича, з’явились публікації у періодичній пресі. Але найбільшою вдячністю нащадків є те, що його творами кожен рік ілюструють нові історичні та художні книги про УПА.

Ольга Янчук молодший науковий співробітник

Сокальської філії ЛМІРДетальніше...Детальніше...Детальніше...Детальніше...

Інтегрований урок в музеї Сокаля

КЕРАМІКА - ОДИН ІЗ ВИДІВ ХУДОЖНЬОЇ ТВОРЧОСТІ

Детальніше...
28 вересня в Сокальській філії ЛМІР зберігач фондів Іванна Веклин спільно з викладачем художнього відділення Сокальської школи мистецтв імені Віктора Матюка Лідією Матвієнко провели інтегрований урок на тему: «Кераміка – один із видів художньої творчості» в рамках тематичної виставки «Василь Шостопалець і кераміка Сокаля ХІХст.»
Іванна Веклин ознайомила учнів з історією гончарного виробництва на Сокальщині кінця ХІХ ст.. та творчістю відомих майстрів-кераміків, Шостопалальця, Білика, Боярського, Гордійчука, які виготовляли різноманітні вироби: кахлі, баньки, дзбанки, миски, антропоморфні посудини, горщики, макітри, вази, показала характерні особливості розпису баньок, кахель,які були на виставці, познайомила з основними техніками оздоблення .        Разом з Лідією Матвієнко діти вчилися аналізували та порівнювати вироби, знаходити відмінності кераміки Сокальських майстрів від гончарних виробів інших регіонів, вчилися поєднувати три кольори: жовтий, коричневий, зелений і компонувати їх так, щоб у візерунках не відчувалося жодної монотонності.       Учні висловлювали свої думки, моделювали,графічно та просторово уявляли предмети, самостійно вибирали орнаменти: рослинний або тваринний ( квіти, птахи чи розети) і відтворювали на папері. Вони були не тільки слухачами, спостерігачами, а й брали активну участь у творчому процесі.        Інтегрований урок образотворчого мистецтва в музеї був ефективним, цікавим для школярів, вони відчували радість і задоволення від творчої праці. Стимулюючи творчу діяльність викладача та його вихованців, такі нестандартні уроки створюють сприятливі умови для співпраці як школи мистецтв так і музею, що є надзвичайно важливим у нашій роботі. Пізнаючи твори місцевих майстрів, найдовершеніші зразки Сокальської кераміки ХІХ ст., учні прилучаються до скарбів української та європейської художньої культури.

Наукові співробітники Сокальської філії Н.Покотюк, О.Янчук

Детальніше...Детальніше...

ПРИЄМНА НОВИНА!!!

Детальніше...ПРИЄМНА НОВИНА!!!
28 верея 2017р. очільник Львівської ОДА Олег Синютка привітав митця
АНАТОЛІЯ ПОКОТЮКА з високою державною нагородою і вручив посвідчення "Заслужений діяч мистецтв України!

ШАНОВНИЙ АНАТОЛІЮ СТРАТОНОВИЧУ!

Усі працівники Львівського музею історії релігії щиро вітають Вас з високою державно нагородою! Це гідна висока оцінка Вашої багаторічної плідної, жертовної і наполегливої праці! Нехай доля дарує Вам ще багато років міцного здоров'я, натхнення , добра і щастя. Втілення Вам усіх ідей і задумів! Чекаємо з нетерпінням нових мистецьких творів! Хай Всевишній береже Вас!

Детальніше...

Виставка у Сокалі

ВАСИЛЬ ШОСТОПАЛЕЦЬ. КЕРАМІКА ХІХСТ. 

Детальніше...   Місто Сокаль  відоме гончарним осередком кінця ХVІІ – ХІХ ст..з цілою когортою майстрів, а глиняні вироби Сокаля -  помітне явище не лише української, а й загальноєвропейської кераміки. Про творчість гончарів нашого міста засвідчують давні акти ХУІ ст., за якими тоді налічувалось 9 майстрів. Кожен гончар повинен був постачати на міський торг щорічно по 20 возів посуду. Значний розквіт керамічного виробництва розпочинається з кінця ХУІІ ст., і тільки з початком ХХ ст. починає поступово занепадати. Занепад гончарства на Сокальщині був закономірним явищем і обумовлений, перш за все, розвитком фабричної промисловості, вироби якої суперничали з гончарними і різноманітністю матеріалу, і дешевою ціною, і міцністю. З-поміж глиняних пам’яток сокальських майстрів велику групу становлять пічні кахлі, а також т. зв. баньки для рідин (води, олії) різних форм і типів декору, переважно грушоподібної форми. Характерною особливістю цих виробів є те, що вони дуже часто датовані, з підписом майстра та різними написами. Цим особливо славився найбільш відомий гончар Василь Шостопалець (1836-1869). Василь Шостопалець – гончар у четвертому поколінні. У сімї Шостопальців окрім Василя було ще семеро дітей. Глиняні вироби виготовляли не лише батько Василя Матвій, а й дід Стефан, прадід Гіацинт. Гончарували й дядьки Василя – Олександр і Григорій. Шостопальці одружувалися переважно з представниками інших гончарських сімей, зокрема Уласевичів, Боярських, Піщаловських.                                                                               

 Найбільш відомою стала кераміка Сокальщини у ХІХ столітті завдяки виробам  Василя Шостопальця (кахлі,фігурний посуд, збанки, тарілки тощо). Вироби В. Шостопальця є свідченням творчого засвоєння традицій майстрів гончарної справи Сокаля щонайменше на протязі чотирьох поколінь. Очевидно, тому Сокаль як гончарний осередок здебільшого асоціювався лише з його іменем. Лише недавні дослідження, зокрема, відомого науковця Галини Івашків, дозволили розширити коло імен талановитих і самобутніх авторів: М. Кірика, І. Гордійчука, І. Білика, І. Боярського, В. Душки. Широко відомий був і сокальський майстер-керамік другої половини XIX століття Книш, який переважно виробляв посуд.Кожен майстер вносив у цю справу щось своє, оригінальне. Традиційне малювання виконувалося на білому тлі характерними кольорами – зеленою, жовтою і коричневою фарбами.                                                 

Орнамент виробів Шостопальця можна поділити на три групи: квіти, птахи, розети. Для розпису кахель і посуду він користувався всього трьома кольорами: жовтим, коричневим і зеленим, але вмів так поєднати їх, добре скомпонувати мотив, що не відчувається жодної монотонності. Його посуд, кахлі — ясні, теплих кольорів, мотив дається крупним планом, немає перевантаження узором. Ця простота в трактовці орнаменту і є тою характерною головною рисою виробів Василя Шостопальця, яка справляє дуже приємне враження на глядача.      Детальніше...                                                                                                                                

Окремо слід згадати про антропоморфний посуд, який виготовляли сокальські гончарі.  Він  відзначається високим рівнем пластичності форм . Це виражено у тонкому передаванні рис обличчя, зображенні рук, елементів одягу, додаткових атрибутів  (люльки, музичних інструментів, головних уборів).  Одна з найдавніших антропоморфних посудин Сокаля датована 1838роком.  В образах, які створив В.Шостопалець, чітко виражено зовнішні ознаки,  національні особливості, посудина іноді наділена рисами людини, розповідає про її життєвий шлях. Наприклад, дзбан Василя Шостопальця, який є у нашому музеї,  виготовлений у вигляді вельможного пана . На ньому є напис польською мовою про користьвина.                          Майстерність Василя Шостопальця  як кахляра можемо розглянути на прикладі печі, яка знаходиться у музеї «Людина.Земля.Всесвіт» м.Сокаля. Піч датована 1871роком і передана до музею настоятелем церкви св..Миколая в Сокалі отцем Павлом Ососом у 1996році (окремі кахлі: 29великих, 29бічних.) На кількох кахлях зазначено, що автор печі жив у Сокалі на вулиці Шляхетській, 43. Подібна піч була виготовлена автором у 1877році і  репрезентована на Крайовій Рільничій та Промисловій виставці, що відбувалася тоді у Львові, учасником якої він був. «Вироби гончарські і кахлі» майстра належали до шістнадцятої групи та експонувалися разом із керамікою інших центрів Західної України: Косова, Бережан, Глинська, Городка, Галича та ін. Саме на цій виставці сокальського гончаря нагородили «медаллю заслуги» та відзначили «добру техніку у переробці та випалі глини, якісну поливу, незвичайні й типові оздоби і велику кількість різноманітних предметів» .                                               За формою кахлі Василя Шостопальця  поділяють на кілька груп: лицьові, пояскові та карнизні. На деяких кахлях є написи польською мовою, які повідомляють про автора , місто, вулицю і час виготовлення. У декорі інших автор використовує зображення одного птаха, іноді пари птахів, а також   рослинні мотиви – гілки різноманітних модифікацій, поділені на одинарні й двобічні (дзеркальна симетрія) із поєднанням мотивів   багатопелюсткових розеток, що нагадують «соняшник» або пуп’янок. Однакові розетки іноді заповнюють площини лицьової і бокової частин, а також кутового зрізу. У деяких зразках поєднано розетки різної форми. Привертає увагу й мотив двобічної «сосонки», яка доповнює і урізноманітнює декор виробів В.Шостопальця.

                                                 Наталія Покотюк

Детальніше...Детальніше...Детальніше...

Іван Рішко: «З Україною у серці»

Детальніше...31 серпня у музейній вітальні нашого музею відбулася зустріч з високоповажними гостями , земляками з Сокальщини, українцями, які мешкають в Америці з 1950 року – доктором історіографії та філософії, багаторічним викладачем Державного Університету штату Нью-Йорк у Баффало Іваном Рішком з родиною та директором релігійного видавництва «Святого Володимира і Ольги» Володимиром Панчишиним.
Іван Рішко довго йшов до того, щоб ступити на рідну землю. Вперше прилетів в Україну із туристичною групою у1983році. Він мав народитися у Селі Княжому Сокальського району на Львівщині. Але не судилося …Народився в концентраційному таборі Райху у 1944 році.
«Переважна більшість українських громадян була доставлена до Райху з окупованої території України впродовж 1942-1944 рр. внаслідок жорстокого примусу. Така доля спіткала і мою родину з села Княже, зокрема, мою маму Ганну, не зважаючи на те, що вона була вагітна», - згадує Іван Рішко.
Сам про цей період, звичайно, не пам’ятає, але розповідає, що згадувала його мама. Доля подарувала їм життя, попри всі страждання і поневіряння. Завдяки міжнародним харитативним організаціям, ООН в 1950році вони приїхали до Америки. Не з власної волі багато людей таких, як Іван Рішко, прожили без рідної землі, у вигнанні. Проте, «кожна мить мого життя була з Україною», - розповідає він. Цю любов до рідної землі йому прищепила мама. Назвала сина Іваном, а не Адольфом, як цього хотіли в концтаборі. До самого серця запали Івану українські народні і патріотичні пісні, які співала мама і об’єднана україномовна родина. «Через ці пісні я був закоханий в Україну», - згадує Іван Рішко. Невимовна любов до рідного краю, затамований біль і спопеляюче єство почуття ностальгіі…Він жив болями , радощами України і надією побувати у рідному, милому і дорогому серцю краї . Коли з’явилася перша можливість відвідати Україну, приїхав у рідне село Княже, завітав до рідної хати. Звідти маму забрали до Німеччини. Хати вже не було. Від неї залишився лище фундамент. І знову защеміло в серці…
Тепер Іван Рішко майже щороку приїжджає в Україну. Все своє життя він присвятив Державному Університету в Баффало. Проте думками був завжди з рідною землею. Він багато допомагає рідному селу, школі, громаді. За духовної і матеріальної підтримки Івана Рішка та відданих Україні патріотів видана книга Володимира Панчишина «Молитви до Небесних Сил за захист українського народу». Ця книга-реквієм є відгуком на доленосні події 2013-2014 рр. та переломну суспільно-політичну ситуацію в Україні. Книга містить інформацію про Героїв Небесної Сотні та  велику кількість ілюстративного матеріалу.
Автор книги - Володимир Панчишин, директор релігійного видавництва «Святих Володимира і Ольги» у Львові, подарував цю книгу нашому музею. Тепер вона доповнює експозицію, присвячену Небесній Сотні.
Високоповажні гості оглянули зали музею, поділилися своїми враженнями і думками: « Жити любов’ю до України, любити все рідне, починаючи від батька, матері, не забувати своє коріння, своє гніздо, любити неповторну українську природу, свою чарівну мелодійну мову, пізнавати трагічну і правдиву історію України. Патріотизм – велика духовна цінність. Любити рідне -це відображення Божої любові до нас і нашої любові до Бога. Нашим обов’язком є поширювати цю любов до всього світу.Тільки тоді, коли ти далеко від рідної землі, можеш зрозуміти це», - вважає Іван Ріжко.

 Наталія Покотюк,

старший науковий співробітник Сокальської філії музею

Детальніше...Детальніше...Детальніше...Детальніше...