Сокальський музей

Виставка у Сокалі

ВАСИЛЬ ШОСТОПАЛЕЦЬ. КЕРАМІКА ХІХСТ. 

Детальніше...   Місто Сокаль  відоме гончарним осередком кінця ХVІІ – ХІХ ст..з цілою когортою майстрів, а глиняні вироби Сокаля -  помітне явище не лише української, а й загальноєвропейської кераміки. Про творчість гончарів нашого міста засвідчують давні акти ХУІ ст., за якими тоді налічувалось 9 майстрів. Кожен гончар повинен був постачати на міський торг щорічно по 20 возів посуду. Значний розквіт керамічного виробництва розпочинається з кінця ХУІІ ст., і тільки з початком ХХ ст. починає поступово занепадати. Занепад гончарства на Сокальщині був закономірним явищем і обумовлений, перш за все, розвитком фабричної промисловості, вироби якої суперничали з гончарними і різноманітністю матеріалу, і дешевою ціною, і міцністю. З-поміж глиняних пам’яток сокальських майстрів велику групу становлять пічні кахлі, а також т. зв. баньки для рідин (води, олії) різних форм і типів декору, переважно грушоподібної форми. Характерною особливістю цих виробів є те, що вони дуже часто датовані, з підписом майстра та різними написами. Цим особливо славився найбільш відомий гончар Василь Шостопалець (1836-1869). Василь Шостопалець – гончар у четвертому поколінні. У сімї Шостопальців окрім Василя було ще семеро дітей. Глиняні вироби виготовляли не лише батько Василя Матвій, а й дід Стефан, прадід Гіацинт. Гончарували й дядьки Василя – Олександр і Григорій. Шостопальці одружувалися переважно з представниками інших гончарських сімей, зокрема Уласевичів, Боярських, Піщаловських.                                                                               

 Найбільш відомою стала кераміка Сокальщини у ХІХ столітті завдяки виробам  Василя Шостопальця (кахлі,фігурний посуд, збанки, тарілки тощо). Вироби В. Шостопальця є свідченням творчого засвоєння традицій майстрів гончарної справи Сокаля щонайменше на протязі чотирьох поколінь. Очевидно, тому Сокаль як гончарний осередок здебільшого асоціювався лише з його іменем. Лише недавні дослідження, зокрема, відомого науковця Галини Івашків, дозволили розширити коло імен талановитих і самобутніх авторів: М. Кірика, І. Гордійчука, І. Білика, І. Боярського, В. Душки. Широко відомий був і сокальський майстер-керамік другої половини XIX століття Книш, який переважно виробляв посуд.Кожен майстер вносив у цю справу щось своє, оригінальне. Традиційне малювання виконувалося на білому тлі характерними кольорами – зеленою, жовтою і коричневою фарбами.                                                 

Орнамент виробів Шостопальця можна поділити на три групи: квіти, птахи, розети. Для розпису кахель і посуду він користувався всього трьома кольорами: жовтим, коричневим і зеленим, але вмів так поєднати їх, добре скомпонувати мотив, що не відчувається жодної монотонності. Його посуд, кахлі — ясні, теплих кольорів, мотив дається крупним планом, немає перевантаження узором. Ця простота в трактовці орнаменту і є тою характерною головною рисою виробів Василя Шостопальця, яка справляє дуже приємне враження на глядача.      Детальніше...                                                                                                                                

Окремо слід згадати про антропоморфний посуд, який виготовляли сокальські гончарі.  Він  відзначається високим рівнем пластичності форм . Це виражено у тонкому передаванні рис обличчя, зображенні рук, елементів одягу, додаткових атрибутів  (люльки, музичних інструментів, головних уборів).  Одна з найдавніших антропоморфних посудин Сокаля датована 1838роком.  В образах, які створив В.Шостопалець, чітко виражено зовнішні ознаки,  національні особливості, посудина іноді наділена рисами людини, розповідає про її життєвий шлях. Наприклад, дзбан Василя Шостопальця, який є у нашому музеї,  виготовлений у вигляді вельможного пана . На ньому є напис польською мовою про користьвина.                          Майстерність Василя Шостопальця  як кахляра можемо розглянути на прикладі печі, яка знаходиться у музеї «Людина.Земля.Всесвіт» м.Сокаля. Піч датована 1871роком і передана до музею настоятелем церкви св..Миколая в Сокалі отцем Павлом Ососом у 1996році (окремі кахлі: 29великих, 29бічних.) На кількох кахлях зазначено, що автор печі жив у Сокалі на вулиці Шляхетській, 43. Подібна піч була виготовлена автором у 1877році і  репрезентована на Крайовій Рільничій та Промисловій виставці, що відбувалася тоді у Львові, учасником якої він був. «Вироби гончарські і кахлі» майстра належали до шістнадцятої групи та експонувалися разом із керамікою інших центрів Західної України: Косова, Бережан, Глинська, Городка, Галича та ін. Саме на цій виставці сокальського гончаря нагородили «медаллю заслуги» та відзначили «добру техніку у переробці та випалі глини, якісну поливу, незвичайні й типові оздоби і велику кількість різноманітних предметів» .                                               За формою кахлі Василя Шостопальця  поділяють на кілька груп: лицьові, пояскові та карнизні. На деяких кахлях є написи польською мовою, які повідомляють про автора , місто, вулицю і час виготовлення. У декорі інших автор використовує зображення одного птаха, іноді пари птахів, а також   рослинні мотиви – гілки різноманітних модифікацій, поділені на одинарні й двобічні (дзеркальна симетрія) із поєднанням мотивів   багатопелюсткових розеток, що нагадують «соняшник» або пуп’янок. Однакові розетки іноді заповнюють площини лицьової і бокової частин, а також кутового зрізу. У деяких зразках поєднано розетки різної форми. Привертає увагу й мотив двобічної «сосонки», яка доповнює і урізноманітнює декор виробів В.Шостопальця.

                                                 Наталія Покотюк

Детальніше...Детальніше...Детальніше...

Іван Рішко: «З Україною у серці»

Детальніше...31 серпня у музейній вітальні нашого музею відбулася зустріч з високоповажними гостями , земляками з Сокальщини, українцями, які мешкають в Америці з 1950 року – доктором історіографії та філософії, багаторічним викладачем Державного Університету штату Нью-Йорк у Баффало Іваном Рішком з родиною та директором релігійного видавництва «Святого Володимира і Ольги» Володимиром Панчишиним.
Іван Рішко довго йшов до того, щоб ступити на рідну землю. Вперше прилетів в Україну із туристичною групою у1983році. Він мав народитися у Селі Княжому Сокальського району на Львівщині. Але не судилося …Народився в концентраційному таборі Райху у 1944 році.
«Переважна більшість українських громадян була доставлена до Райху з окупованої території України впродовж 1942-1944 рр. внаслідок жорстокого примусу. Така доля спіткала і мою родину з села Княже, зокрема, мою маму Ганну, не зважаючи на те, що вона була вагітна», - згадує Іван Рішко.
Сам про цей період, звичайно, не пам’ятає, але розповідає, що згадувала його мама. Доля подарувала їм життя, попри всі страждання і поневіряння. Завдяки міжнародним харитативним організаціям, ООН в 1950році вони приїхали до Америки. Не з власної волі багато людей таких, як Іван Рішко, прожили без рідної землі, у вигнанні. Проте, «кожна мить мого життя була з Україною», - розповідає він. Цю любов до рідної землі йому прищепила мама. Назвала сина Іваном, а не Адольфом, як цього хотіли в концтаборі. До самого серця запали Івану українські народні і патріотичні пісні, які співала мама і об’єднана україномовна родина. «Через ці пісні я був закоханий в Україну», - згадує Іван Рішко. Невимовна любов до рідного краю, затамований біль і спопеляюче єство почуття ностальгіі…Він жив болями , радощами України і надією побувати у рідному, милому і дорогому серцю краї . Коли з’явилася перша можливість відвідати Україну, приїхав у рідне село Княже, завітав до рідної хати. Звідти маму забрали до Німеччини. Хати вже не було. Від неї залишився лище фундамент. І знову защеміло в серці…
Тепер Іван Рішко майже щороку приїжджає в Україну. Все своє життя він присвятив Державному Університету в Баффало. Проте думками був завжди з рідною землею. Він багато допомагає рідному селу, школі, громаді. За духовної і матеріальної підтримки Івана Рішка та відданих Україні патріотів видана книга Володимира Панчишина «Молитви до Небесних Сил за захист українського народу». Ця книга-реквієм є відгуком на доленосні події 2013-2014 рр. та переломну суспільно-політичну ситуацію в Україні. Книга містить інформацію про Героїв Небесної Сотні та  велику кількість ілюстративного матеріалу.
Автор книги - Володимир Панчишин, директор релігійного видавництва «Святих Володимира і Ольги» у Львові, подарував цю книгу нашому музею. Тепер вона доповнює експозицію, присвячену Небесній Сотні.
Високоповажні гості оглянули зали музею, поділилися своїми враженнями і думками: « Жити любов’ю до України, любити все рідне, починаючи від батька, матері, не забувати своє коріння, своє гніздо, любити неповторну українську природу, свою чарівну мелодійну мову, пізнавати трагічну і правдиву історію України. Патріотизм – велика духовна цінність. Любити рідне -це відображення Божої любові до нас і нашої любові до Бога. Нашим обов’язком є поширювати цю любов до всього світу.Тільки тоді, коли ти далеко від рідної землі, можеш зрозуміти це», - вважає Іван Ріжко.

 Наталія Покотюк,

старший науковий співробітник Сокальської філії музею

Детальніше...Детальніше...Детальніше...Детальніше...

Шевченківські дні в музеї

Детальніше...Перший місяць весни для працівників Сокальської філії ЛМІР був надзвичайно насичений цікавими подіями. До дня народження великого поета Т.Шевченка наукові працівники музею організували та провели тематичні екскурсії « Образ Тараса Шевченка у творах митця Анатолія Покотюка», на які запрошували учнів шкіл нашого міста. Старший науковий співробітник музею Наталія Покотюк пропонувала дітям послухати поезію Т.Шевченка « І мертвим, і живим, і ненародженим…» у виконанні геніального актора Богдана Ступки, розповідала  присутнім про нову композицію на дереві митця А.Покотюка                               « Великий Пророк». Ця авторська робота була освячена на Шевченківській землі, пройнялася духом тих місць , де ступала нога великого поета і Пророка.  Проводячи тематичні екскурсії, наукові працівники звертали увагу школярів на мистецькі твори  А. Покотюка «Апостол Правди і Пророк» ,  «Встане Україна», в яких є своєрідний заповіт потомкам,тим, хто повинен берегти культуру, історію рідного народу,  прилучатися до духовності, плекати ту Україну, про яку мріяв і яку виборював геній людства і наш Кобзар. 

 

                                                                            
Надзвичайно цікавою і захоплюючою була зустріч в музейній вітальні з праправнуком Т.Г.Шевченка по лінії рідного брата Йосипа Миколою Павловичем Лисенком, який 21 березня знову відвідав музей  « Людина.Земля.Всесвіт».  Він привіз для музею дарунки: калину з Шевченківського краю, яка росте біля могили матері Т.Шевченка, частинки стола з родини Шевченків, частинки з ікони Шевченків, яка за переказами знаходилася в Йосипа Шевченка- прапрадіда Миколи Лисенка, нитки із ткацтва Катерини- сестри Т.Шевченка.  На зустрічі з п.Миколою були присутні  учні 4 класу СШ №4 м.Сокаля (вчитель Пинка Надія Михайлівна) та їх батьки. Діти читали вірші Тараса Шевченка, свої власні поезії, присвячені Кобзарю, виконували пісні.  Микола Лисенко презентував свою книгу « Коріння Шевченкового роду», яка була нагороджена багатьма дипломами, зокрема:   рекордів України за найбільше генеалогічне дерево (1310 осіб), розміщене в книзі « Коріння Шевченкового роду»,  учасника Всеукраїнського пошукового конкурсу «У нас одне коріння» та  ХVІІ Загальнонаціонального конкурсу «Українська мова – мова єднання». Микола Лисенко – лауреат літературно-мистецької премії імені Володимира Малика.
23березня Микола Лисенко разом з працівниками музею відвідав Сокальську середню школу №4,   побував на засіданні Клубу вчителів початкових класів імені Василя Сухомлинського, де презентував свою книгу «Коріння Шевченкового роду» .
Пам’ятною і зворушливою була зустріч праправнука Тараса Шевченка Миколи Лисенка, сокальського митця Анатолія Покотюка з видатним фотохудожником, лауреатом премії імені Тараса Шевченка, заслуженим діячем мистецтв України Василем Пилип’юком в його Фотогалереї у Львові. Фотомитець показав свою творчу майстерню, експозиції фотогалереї  і подарував  гостям авторські фотоальбоми з найкращими побажаннями.

Ольга Янчук , науковий співробітник  Сокальської філіїДетальніше...Детальніше...Детальніше...

Народ мій є! Народ мій завжди буде!

Детальніше...      15 березня працівники Сокальської філії ЛМІР музею - «Людина. Земля. Всесвіт» побували в «Історико-меморіальному музеї Степана Бандери», на батьківщині Провідника ОУН - в Старому Угринові.
      Поїздка приурочена 65-літтю трагічної загибелі легендарної особистості Ніла Хасевича (1905-1952) – художника і графіка, члена ОУН та УГВР. Адже 15 березня 1952 р. у нерівному бою з окупантами загинув Великий Українець –Ніл Хасевич. В уривках свого листа він писав: «У своєму житті я втратив уже все, але як довго залишиться бодай одна краплина моєї крові, я буду битися з ворогами свого народу. Я не можу битися зброєю, але б'юся різцем і долотом. Я, каліка, б'юся в той час, коли багато сильних і здорових людей у світі навіть не вірять, що така боротьба взагалі можлива. Я хочу, щоб світ знав, що визвольна боротьба триває, що українці б’ються».

Детальніше...

Презентація книги Наталі Гурницької в Сокальському музеї «Людина.Земля.Всесвіт»

Детальніше...12 березня 2017р. в  музейній вітальні Сокальської  філії ЛМІР відбулася зустріч  з львівською письменницею Наталею Гурницькою в рамках презентації книги  «Мелодія кави в тональності сподівання». Це  довгоочікуване продовження улюбленої історії  першого роману авторки «Мелодія кави в тональності кардамону», який на протязі двох років входив до топ-10 найуспішніших книжок сучасної української літератури. Роман натхненний мемуарами про бабусю і дідуся Андрея Шептицького. Події роману розгортаються у Львові в середині ХІХ ст., а потім сюжет  переносить читачів  у Сокаль, де проживав прадідусь письменниці. Авторка розповідає про період життя її родини в Сокалі, про відновлення монастиря о.о.Бернардинів після пожежі 1843, 1848років, згадує про те, як головна героїня роману молиться перед Чудотворною іконою Божої Матері Потішення Сокальською.   Ми поринаємо в атмосферу минулих часів і разом з героями  роману проживаємо їхнє життя. Як вижити, коли втрачаєш кохання?  Як вгамувати біль втрати і навчитися жити далі без чоловіка? Напевне, сподіватися і плекати надію на краще….Книга  допомагає зрозуміти себе, подолати життєві труднощі, знайти  вихід із складних  ситуацій,  вирішити складні проблеми у житті. Життя скромної провінційної дівчини вражає життєвою виваженістю, мудрістю і  вартує наслідування. Письменниці подобається писати про невеличкі провінційні містечка, такі як Жовква, Сокаль ,бо вони цікаві своєю історією і мало описані в художній літературі. Сокальчани подарували Наталії Гурницькій  писанки з характерним орнаментом  нашого краю та книгу про Сокальську вишивку.   

Детальніше...