Музей-садиба Антоничів

140 років від дня народження блаженного Йосафата Коциловського

3 березня 2016 року минуло 140 років від дня народження єпископа Перемишльсько-Самбірської єпархії УГКЦ блаженного Йосафата Коциловського. Народився майбутній єпископ у с. Пакошівка поблизу м. Сянок (Польща) у хліборобській родині із давніми священичими традиціями. Навчався на правничому факультеті Львівського університету (1896-1898 рр.), здобув докторат філософії та теології у 1907 році у Папському університеті «Урбаніанум» у Римі. Цього ж року прийняв священиче рукоположення. У 1908-1911 рр. був віце-ректором та професором у Станіславовській духовній семінарії. У 1911 році вступив до новіціату ЧСВВ і прийняв монаше ім’я Йосафат, а у 1916 р. – склав довічні монаші обіти. Викладав богослов’я у монастирях Лаврова та Львова. У 1917 році стає єпископом Перемиським і Самбірським, прийнявши архієрейські свячення від митрополита А. Шептицькиого. Перебуваючи на єпископському престолі Й. Коциловський розбудував Перемишльську семінарію, дбав про освіту і набожність священиків, зорганізовував молодь, заопікувався школами, сиротинцями, дитячими садками та ін.. В роки Другої світової війни зазнавав тиску з боку радянської та польської влад, неодноразово викликався на допити до німецького гестапо, через те, що переховував євреїв. У 1945 році вперше заарештований польською службою безпеки і ув’язнений у Ряшеві, звідки переданий радянським органам влади до Мостиськ. У 1946 році єпископа звільнили з під арешту, вимагаючи очолити «Собор» у Львові, на якому мала відбутися ліквідація УГКЦ. Через відмову очолити «Собор» та перейти на православ’я, визнавши верховенство Московського патріарха, Й. Коциловського знову заарештовують та відправляють до Києва і засуджують до 10-ти років. У тюрмі над Й. Коциловським багаторазово знущалися і катували, щоб навернути до православ’я, але віра єпископа і вірність католицькій церкві були незламними. 17 листопада 1947 року, будучи важко хворим, Й. Коциловський помирає у тюрмі біля Києва, увійшовши в історію, як останній 48-ий єпископ Перемисько-Самбірської єпархії, який помер мученицькою смертю за вірність католицькій церкві та Апостольському престолу. На сьогоднішній день мощі єпископа перебувають у м. Стрию у церкві Благовіщення Пресвятої Богородиці. 27 червня 2001 року у Львові під час Святої Літургії за участі Папи Римського Івана Павла ІІ відбувся обряд беатифікації єпископа Й. Коциловського.

22 березня у Музеї-садибі родини Антоничів вшанували пам'ять блаженного Й. Коциловського. Епіграфом до заходу стали слова поета Б.-І. Антонича «Для свого роду треба жити, готовим все віддать йому». Працівники музею вели розповідь про життєвий шлях єпископа, зокрема про те, що за сприяння Й. Коциловського родина Антоничів переїхала з Лемківщини (поблизу м. Сянок) до Бортятина, де о. Василь Антонич отримав парафію і прожив з родиною останні роки життя. Вихованці дитячої літературної студії «Друзі Антонича» Помірко Наталя, Дац Катерина, Івасько Марія, Гадомська Настя, Сагайдак Наталя, Шаловило Галя та Курач Мар’яна склали поетичний вінок (із релігійної збірки Б.-І. Антонича «Велика гармонія») блаженному Й. Коциловському, а учениця Мостиської музичної школи (керівник Юля Пацула) Ілона Хоміць виконала релігійну пісню.
Саме зараз, в час Великого посту, постать блаженного Й. Коциловського – як приклад великої віри, любові до Бога та вірності, спонукає, застановляє всіх нас задуматися над своїм життям, над тим, чого хоче від нас Бог, наша ненька Україна, та постановити собі стати кращими.

Ірина Сенечко
Музей-садиба родини Антоничів
с. Бортятин

Детальніше...Детальніше...

Згадуємо Йосафата Коциловського

«Для свого роду треба жити…»
І вчений був – чого не вистачало?
І голос мав, і сяяв, як зоря.
Священик Божий – то хіба замало?
Та прагнула душа монастиря.

Детальніше...Цьогоріч виповнюється 140 років від дня народження єпископа Перемишльсько-Самбірської єпархії УГКЦ Йосафата Коциловського. П’ятнадцять років тому цього священномученика проголошено блаженним.
Владика Йосафат належить до когорти чільних подвижників УГКЦ, які протягом кривавого XX століття заплатили найвищу ціну за вірність своїй церкві. Його неодноразово арештовували, перевозили з однієї тюрми до іншої, над ним знущалися, всіляко примушували до співпраці, намовляли перейти на православ’я. Але Йосафат Коциловський до кінця свого життя залишався непохитним.
22 березня, у вівторок, о 14 годині в Музеї-садибі родини Антоничів (філія Львівського музею історії релігії), що у селі Бортятині Мостиського району, вшановуватимуть пам’ять Йосафата Коциловського. Музейники розкажуть про життєвий шлях Владики, який клопотався про відбудову своєї єпархії, скріплення чернечого життя, пожвавлення народних місій та реколекцій, переймався рівнем виховання побожності та освітою священиків, опікувався монашими чинами та згромадженнями, сиротинцями, дитячими садками й школами. Вихованці дитячої літературної студії «Друзі Антонича» складуть поетичний вінок Блаженному. Учні читатимуть вірші Богдана-Ігора Антонича «De morte» («Я є спокійний, наче тиша на воді»), «Великий Господь», «Litania», «Молитва», «Magnificat» («Співай, душе моя, похвальну псальму Богу»), «Надія», «Людина – вічний пілігрим», Романа Лубківського «Дзвонять зорі кришталеві».
Серед гостей «Музейної вітальні» – вихованці Мостиської музичної школи
(керівник Юлія Коваль-Пацула), парох місцевої греко-католицької церкви Успіння Пресвятої Богородиці отець Михайло Пецькович. Епіграфом до зустрічі стануть слова Богдана-Ігора Антонича «Для свого роду треба жити, готовим все віддать йому».

Христина Дигдало, Ірина Сенечко, Олена Малюга
наукові співробітники Львівського музею історії релігії
телефони: (38032 34) 31 036, (38032) 235 61 00, 235 70 07, 26148 22

Детальніше...

Дотик до прекрасного

Детальніше...Музей–садиба родини Антоничів, що у Бортятині, знову зібрав у своїх стінах всіх людей, які небайдужі до мистецтва. 13 березня відбулося відкриття виставки талановитих художників Городоччини: Ігоря Ланя, Богдана Винарчика, Василя Луціва та Степана Кекляка. Цього разу відвідувачам пощастило познайомитись із творчістю одразу чотирьох митців, оцінити кожну представлену картину. Кажуть, що художник висловлюється пензлем. Мабуть, тому наші гості були доволі лаконічними та представляли себе скромно, відмітили завжди теплий прийом у музею, бо бували тут і раніше. На виставці були представлені портрети (серед яких портрет Тараса Шевченка), ікони, художні вітражі, роботи у стилі хайтек (декоративний живопис) та інші. Особливе враження на присутніх справили пейзажні твори, яких було більшість. Заворожувала кожна дрібничка. Мазком пензля художники увіковічнили мить.
Бортятинські діти вітали гостей поезією у виконанні сестер Наталії та Марії Луцак. Дуже доречною була притча «Про таланти», яку прочитав присутнім Сергій Помірко. Частий гість музею декан історичного факультету ЛНУ ім. І. Франка п. Шуст Роман Мар’янович був натхненний цією притчею та сказав, що при народженні Господь поцілував кожного з художників у руки, бо саме ними вони творять те, від чого перехоплює подих, що змушує задуматись та знаходити красу в простих речах.
На відкриття виставки завітав голова Городоцької районної ради п. Більовський Володимир Михайлович, який виразив захопленням талантами своїх земляків, похвалився й поетами Городоччини. А також вступив у дискусію з п. Шустом, додавши до його слів те , що Господь поцілував митців не тільки в руки, а й у душу. П. Більовський висловив подяку працівникам музею за активну співпрацю з Городоцьким краєзнавчим музеєм, директорка якого теж була присутня на святі. Привітати художників з дебютом у Бортятині приїхав й мер Городка Кущак Роман Васильович. Помічник народного депутата України Ярослава Дубневича Лещинський Михайло Володимирович вручив музейникам подарунок – книгу про митрополита Андрея Шептицького. Дуже теплими словами відгукувались про митців всі, хто був запрошений до слова. Керівник відділу культури Городоцької РДА п. Шугало Іван Михайлович розповів про професійні здобутки художників, про те, як їхня творчість надихає молодь та зберігає самобутність української культури. «Бо кожному, хто має, буде ще дано йому, а хто немає, то в нього забереться й те, що він» (Мт. 25, 28 – 30). Мета цієї зустрічі полягала у тому, аби показати, що у кожного є талант, але не кожен розвиває його. Інколи бракує лише краплі поту, аби досягти визнання та слави.
Бажаємо п. Ігорю, Богдану, Василю та Степану успіху у творчих шуканнях. Сподіваємось, ця зустріч не залишила нікого байдужим. Хтозна, може незабаром шановані гості знову завітають до нас із виставкою, присвяченою музею та селу. Щиро запрошуємо оглянути експозицію виставки, яка діятиме до 13 квітня. До нових зустрічей у стінах Бортятинського музею!

Музей-садиба родини Антоничів

Детальніше...Детальніше...Детальніше...

 

 

«Краса рідного краю»

13 березня художники міста Городка Львівської області представлять у Музеї-садибі родини Антоничів виставку «Краса рідного краю». Це праця колективу митців, для яких рідна земля – найщедріше джерело натхнення. Вони не втомлюються звертатись до цієї теми, відтворюючи дивовижні краєвиди, найпотаємніші місцини…
Випускник Львівської національної академії мистецтв Ігор Лань – наймолодший учасник виставки, який ріс уже в незалежній Україні. Його основний фах – художнє скло: він виготовляє чудові вітражі. Але в творчому доробку є й живописні полотна: пейзажі, портрети, декоративний живопис. У Бортятині митець покаже вітраж «Катерина», пейзажі «Озеро», «Квіти», «Криниця» та інші.
Богдана Винарчика чимало містян Городка добре знає. Він депутат райради чотирьох скликань, вчителює у школі, розписує церкви, виготовляє іконостаси. А ще, митець створює графічні та живописні полотна: натюрморти, пейзажі. Його улюблені жанри – портрет, баталістика, анімалістика. «Гірський пейзаж», «Зима», «Сільський пейзаж» та інші картини художник експонуватиме в Музеї-садибі.
Степан Кекляк і Василь Луців навчались у Львівському державному коледжі декоративного і ужиткового мистецтва імені Івана Труша. Роками вдосконалювали свою майстерність. Сьогодні вони знані митці. Їхні роботи експонувалися в багатьох містах України та за кордоном, є у приватних колекціях. В експозиції Музею-садиби глядач побачить пейзажі «Монастир», «Зимовий Городок», «Вид з подвір’я монастиря» Василя Луціва, і «Старе село», «Осінній пейзаж», «Соловейко в темнім гаї сонце зустрічає» Степана Кекляка.
Колективна виставка «Краса рідного краю» Ігора Ланя, Богдана Винарчика, Василя Луціва і Степана Кекляка відкриється у неділю, 13 березня, о 13 годині у Музеї-садибі родини Антоничів (філія Львівського музею історії релігії).

Ірина Цебенко – завідувач інформаційного відділу
Львівського музею історії релігії
телефони: (38032 34) 31 036,
(38032) 235 61 00, 235 70 07, 26148 22

Детальніше...

Міжнародний день рідної мови

Міжнародний день рідної мови. Такі дні в календарі нагадують нам, що мова є частиною життя кожного народу. Знищити мову – це знищити народ. Оглянімся на історію України – це боротьба за рідну землю, за мир і спокій на ній, за мову… .
З нагоди цього Дня рідної мови у музеї-садибі відбулася зустріч із письменницею, поетесою Лідією Нестеренко-Ланько (літературні псевдоніми: Соломія Журба, Лідія Перо, Єремія). Народилася поетеса 16 червня 1947 року у м. Львові. Читати навчилася з чотирьох років, а у 8 записувала казки, які складала мама Катерина Ланько, няня Пелагея. У 1966-1977 рр. – навчалася на денному відділенні філологічного факультету Львівського державного університету ім.. І. Франка. З 1977 року є членом національної спілки журналістів України. Навчалася на заочному відділенні літературного інституту ім.. М. Горького в Москві, але освіту не закінчила. З 16 років почала писати вірші під впливом поезій Лесі Українки, Тараса Шевченка, Ліни Костенко та Василя Симоненка. Під час навчання в університеті писала прозу. Письменниця Ірина Вільде вперше благословила її на творчий шлях у 1968 році. У 1973 році відбувся її перший творчий дебют у журналі «Жовтень» новелою «Лелече гніздо». З 1969 року по 1972 рік працювала вчителькою української мови в селі Яворів-Безулька Косівського району Івано-Франківської області, журналістом у Верховині, Львові, науковим працівником в музей народної архітектури і побуту, референтом у Львівській Академії Мистецтв. Створила велику родину, де виросло п’ятеро синів: Андрій, Олександр, Даниїл, Петро, Назарій та онука Ірина. Сьогодні працює в жанрі поезії, прози. Пише новели, оповідання, романи. Бере активну участь у конкурсах «Коронація слова», «Срібна скрижаль».
Перед учасниками Музейної вітальні виступив і чоловік п. Лідії Валерій Ланько – викладач, художник Львівської Академії мистецтв, доцент, заслужений художник України. З п. Валерієм ми роздумували над питанням, що таке щастя. Сам художник дав таке визначення: щастя – це коли відчули, що ви зробили щось добре; щастя вимірюється добрими справами.
Учні Бортятинської школи Андрій Котиляк, Софія Ковальчик, Максим Шепега, Юля Степаняк, Вероніка Ципора, Оленка Пецюх, Марта Хоміць, Софія Шуліга, Діана Сосницька, Роксолана Голдак, Мар’яна Курач, Ольга Козак, Наталя Помірко, Катерина Дац, Наталя Сагайдак, Галя Шаловило, Ілона Токажевська декламували вірші Лідії Нестеренко-Ланько і до сліз розчулили її. Поетеса дякувала за декламацію дітям.
Багато дітей придбали собі поетичні збірки нашої гості, взяли автограф.
На пам'ять сфотографувалися.

Х. Дигдало
Музей-садиба родини Антоничів
с. Бортятин

Детальніше...Детальніше...Детальніше...Детальніше...