Музей-садиба Антоничів

«Краса рідного краю»

13 березня художники міста Городка Львівської області представлять у Музеї-садибі родини Антоничів виставку «Краса рідного краю». Це праця колективу митців, для яких рідна земля – найщедріше джерело натхнення. Вони не втомлюються звертатись до цієї теми, відтворюючи дивовижні краєвиди, найпотаємніші місцини…
Випускник Львівської національної академії мистецтв Ігор Лань – наймолодший учасник виставки, який ріс уже в незалежній Україні. Його основний фах – художнє скло: він виготовляє чудові вітражі. Але в творчому доробку є й живописні полотна: пейзажі, портрети, декоративний живопис. У Бортятині митець покаже вітраж «Катерина», пейзажі «Озеро», «Квіти», «Криниця» та інші.
Богдана Винарчика чимало містян Городка добре знає. Він депутат райради чотирьох скликань, вчителює у школі, розписує церкви, виготовляє іконостаси. А ще, митець створює графічні та живописні полотна: натюрморти, пейзажі. Його улюблені жанри – портрет, баталістика, анімалістика. «Гірський пейзаж», «Зима», «Сільський пейзаж» та інші картини художник експонуватиме в Музеї-садибі.
Степан Кекляк і Василь Луців навчались у Львівському державному коледжі декоративного і ужиткового мистецтва імені Івана Труша. Роками вдосконалювали свою майстерність. Сьогодні вони знані митці. Їхні роботи експонувалися в багатьох містах України та за кордоном, є у приватних колекціях. В експозиції Музею-садиби глядач побачить пейзажі «Монастир», «Зимовий Городок», «Вид з подвір’я монастиря» Василя Луціва, і «Старе село», «Осінній пейзаж», «Соловейко в темнім гаї сонце зустрічає» Степана Кекляка.
Колективна виставка «Краса рідного краю» Ігора Ланя, Богдана Винарчика, Василя Луціва і Степана Кекляка відкриється у неділю, 13 березня, о 13 годині у Музеї-садибі родини Антоничів (філія Львівського музею історії релігії).

Ірина Цебенко – завідувач інформаційного відділу
Львівського музею історії релігії
телефони: (38032 34) 31 036,
(38032) 235 61 00, 235 70 07, 26148 22

Детальніше...

Міжнародний день рідної мови

Міжнародний день рідної мови. Такі дні в календарі нагадують нам, що мова є частиною життя кожного народу. Знищити мову – це знищити народ. Оглянімся на історію України – це боротьба за рідну землю, за мир і спокій на ній, за мову… .
З нагоди цього Дня рідної мови у музеї-садибі відбулася зустріч із письменницею, поетесою Лідією Нестеренко-Ланько (літературні псевдоніми: Соломія Журба, Лідія Перо, Єремія). Народилася поетеса 16 червня 1947 року у м. Львові. Читати навчилася з чотирьох років, а у 8 записувала казки, які складала мама Катерина Ланько, няня Пелагея. У 1966-1977 рр. – навчалася на денному відділенні філологічного факультету Львівського державного університету ім.. І. Франка. З 1977 року є членом національної спілки журналістів України. Навчалася на заочному відділенні літературного інституту ім.. М. Горького в Москві, але освіту не закінчила. З 16 років почала писати вірші під впливом поезій Лесі Українки, Тараса Шевченка, Ліни Костенко та Василя Симоненка. Під час навчання в університеті писала прозу. Письменниця Ірина Вільде вперше благословила її на творчий шлях у 1968 році. У 1973 році відбувся її перший творчий дебют у журналі «Жовтень» новелою «Лелече гніздо». З 1969 року по 1972 рік працювала вчителькою української мови в селі Яворів-Безулька Косівського району Івано-Франківської області, журналістом у Верховині, Львові, науковим працівником в музей народної архітектури і побуту, референтом у Львівській Академії Мистецтв. Створила велику родину, де виросло п’ятеро синів: Андрій, Олександр, Даниїл, Петро, Назарій та онука Ірина. Сьогодні працює в жанрі поезії, прози. Пише новели, оповідання, романи. Бере активну участь у конкурсах «Коронація слова», «Срібна скрижаль».
Перед учасниками Музейної вітальні виступив і чоловік п. Лідії Валерій Ланько – викладач, художник Львівської Академії мистецтв, доцент, заслужений художник України. З п. Валерієм ми роздумували над питанням, що таке щастя. Сам художник дав таке визначення: щастя – це коли відчули, що ви зробили щось добре; щастя вимірюється добрими справами.
Учні Бортятинської школи Андрій Котиляк, Софія Ковальчик, Максим Шепега, Юля Степаняк, Вероніка Ципора, Оленка Пецюх, Марта Хоміць, Софія Шуліга, Діана Сосницька, Роксолана Голдак, Мар’яна Курач, Ольга Козак, Наталя Помірко, Катерина Дац, Наталя Сагайдак, Галя Шаловило, Ілона Токажевська декламували вірші Лідії Нестеренко-Ланько і до сліз розчулили її. Поетеса дякувала за декламацію дітям.
Багато дітей придбали собі поетичні збірки нашої гості, взяли автограф.
На пам'ять сфотографувалися.

Х. Дигдало
Музей-садиба родини Антоничів
с. Бортятин

Детальніше...Детальніше...Детальніше...Детальніше...

Цінність слова Лідії Нестеренко-Ланько

Напередодні Міжнародного дня рідної мови в Музейній вітальні плебанії отця Василя Антонича відбулася зустріч із письменницею з Мостиського району Лідією Нестеренко-Ланько.
Випускниця філологічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка своє становлення як літератора завдячує Франковому вишу. Тут формувалися її погляди, розширювався світогляд, гартувався дух; тут почала писати прозу, а перші вірші виходили з-під її пера ще у 16 років. На творчий шлях студентку ЛДУ ще 1968 року благословила письменниця Ірина Вільде. Новелою «Лелече гніздо» Лідія Ланько 1973 року дебютувала в журналі «Жовтень». «Після цього мої твори не друкували, тому я почала писати в шухляду», – згадує письменниця. 
За плечима Лідії Нестеренко-Ланько – вчителювання, журналістська праця, робота в музеї, Академії мистецтв. Сьогодні вона знаний літератор, член Національної спілки журналістів України. В її творчому літературному доробку – новели «Визволителі», «Сонячний метелик», збірка поезій «Музика дощу», інші твори. Підготувала до друку книжки для дітей «Пори року», «Пригоди Солодинки», «Казки з бабусиної скрині». Та на цьому письменниця не спиняється: пише новели, оповідання, працює над біографічним романом «Подіум».
Її оберіг – це її велика родина: чоловік, п’ятеро синів і онука Іринка.
У Музеї-садибі родини Антоничів (філія Львівського музею історії релігії) Лідія Нестеренко-Ланько презентувала свої збірки. У колі шкільної молоді письменниця розповідала про роботу над книжками, читала уривки творів, ділилася новими творчими задумами. У свою чергу, вихованці дитячої літературної студії «Друзі Антонича» декламували вірші поетеси: «Сопілкова душа», «Трояндами сипав Пегас», «Сум», «Відречення», «Марево ночі», «Нічний дощ», «Жолобок».
Ірина Сенечко, Ірина Цебенко, наукові співробітники ЛМІР

«Усоте прославляю буйноту життя»

У Музеї-садибі родини Антоничів (філія Львівського музею історії релігії) 12 лютого Геннадій Войціцький представив свою першу виставку «Усоте прославляю буйноту життя».
Майбутній художник народився у Росії, у родині спецпереселенців. В 1959 році разом з батьками повернувся на Україну, у Судову Вишню, що в Мостиському районі на Львівщині. Тут Геннадій закінчив школу. У Москві одержав вищу освіту, здобув навички станкового живопису і графіки. З того часу його доля тісно пов’язана з мистецтвом.
Сьогодні Геннадій Войціцький перебуває на заслуженому відпочинку, але улюбленої справи не полишав. Найбільше художник любить малювати пейзажі. Вражають око фантастичні краєвиди, численні озера, річки, дивовижні водоспади, чудові ліси. Митець намагається показати, що відчуває його душа, як він бачить навколишній світ.
У музей села Бортятина автор привезе понад тридцять робіт, виконаних протягом 2013–2016 років. Серед них – «Жовтий туман», «Казка Карпат», «Верещиця», «Водоспад». Чільне місце у творчості художника займають портрети. Це «Мольфар», «Дівчина з ланцюжком». Глядач побачить створені Геннадієм Войціцьким «космічні» картини: «Загибель Марса», «Поза сонячною системою», «Удар». Не оминув митець теми анексії Криму, подій на Сході України. Так виникли полотна «Крим», «Віка», «Мрія», «Хрест».
У заході брали участь вихованці дитячої літературної студії «Друзі Антонича», які читали вірші та співали пісні про Судову Вишню.

Олена Малюга, Ірина Сенечко – наукові співробітники ЛМІР
телефони: (38032) (34 31 036; 235 61 00, 26148 22

Творча зустріч колективів музею-садиби родини Антоничів і краєзнавчого музею с. Віжомлі

Детальніше...21 січня, у переддень соборності України, музей-садиба родини Антоничів приймав у себе колектив краєзнавчого музею с. Віжомлі.
Друзі Антонича, учні Бортятинської школи (Луцак Марія і Наталя, Козак Оля, Боляк Назар, Івасько Марія, Дац Катерина і Віктор, Гадомська Настя, Сагайдак Наталя, Курач Мар’яна, Помірко Наталя, Глабусь Дарина, Токажевська Ілона) розповіли гостям про своє рідне село, музей, читали вірші Б.-І. Антонича.
У супроводі бандури колядували Ангеліна Бідак і Оленка Брик, Аліна Бень (вихованці музичної школи, керівник п. Юлія Пацула).
Гості привезли нам також цікаву розповідь про своє село та краєзнавчий музей. З ініціативи директора школи Хом’яка В. В. у жовтні 1991 року у школі створено краєзнавчий музей. Усі експонати погруповані і розміщені у вітринах, на стендах. Окреме місце відведено експонатам, які висвітлюють життя і творчість скульптора Івана Севери, чиє ім’я носить школа. Тут встановлено його погруддя – єдиний прижиттєвий зліпок І. Севери, виконаний його учнем Іваном Самотосом. Випускник школи Остап Шаловило на стінах музею зобразив інтер’єр і фасад стародавньої віжомлянської хати. Найбільше нас захопило і спонукає до дії те, що вони випустили дві книжки: «Віжомля», автор Богдан Пасічник і «Віжомля – колиска нашої любові» Єлизавети Ясній. Село має свій герб, прапор і пісню. Наталя Вархоляк, завідувач музею у Віжомлі, закликала записувати про все, що діється в селі, бо це історія нашого краю, а значить України. А учасниками і творцями кожного дійства є люди: нехай історія їх знає і пам’ятає .
Ми частували гостей пампушками, за традицією сфотографувались і подарували магнітики із зображенням портрета Б.-І. Антонича.

Музей-садиба родини Антоничів
с. Бортятин

Детальніше...Детальніше...Детальніше...