Музей-садиба Антоничів

«Захищати природу – найперше боронити себе»

22 квітня в Україні відзначають Всесвітній день Землі.

За суєтою життєвих проблем ми часто не помічаємо навколишньої краси, дарованої нам Богом. Ми не знаємо жодної іншої планети Сонячної системи, яка могла б похизуватися таким різноманіттям форм життя і таким сприятливим кліматом, як Земля. І цей неоціненний дар, подарований нам природою, потрібно берегти. Всесвітній день Землі нагадує всім, що кожна людина може зробити свій внесок, аби природне довкілля було здорове, повітря і вода чисті, живі істоти мали всі умови для свого розвитку.

«Захищати природу найперше боронити себе» тема зустрічі учасників літературної студії «Друзі Антонича». У «Музейній вітальні» школярі разом із дорослими і священиком церкви Успіння Пресвятої Богородиці УГКЦ села Бортятина отцем Михайлом Пецьковичем говоритимуть про своє бачення збереження Матері-Землі, розв’язання назрілих екологічних проблем.

Крім цього, літстудійці читатимуть прозу та декламуватимуть вірші про природу, її багату фауну і флору. Звучатиме поезія Романа Дідули «Моління за рідну землю», «Коло води», «Камінь живий», «Молоденька зима»; Богдана-Ігоря Антонича «Вишні», «Ліс», «Півень», «Назустріч», «Зелена Євангелія», «Весна»; Петра Сороки «Лісові псалми», «Добре згубитися у квітні», «Мене тут добре знають всі зайці», «Навчи мене, Господи, з неба молитись, як птаха», «Тут все важливе, тут все значуще», «Я учень лісу», «Як тільки схід зарожевіє»; Андрія Содомори «Світанок», «Похвала воді», «Чорно-біле», «Щось може біліти, як молоко…»; отця Василя Мендруня «Світ дерев і світ рослин», «Квітневий сніг, та ще й з дощем», «Як на ромашку я дивлюсь».

Зустріч у Музеї-садибі родини Антоничів (філія Львівського музею історії релігії), присвячена Всесвітньому дню Землі, відбудеться у четвер, 21 квітня, о 14 годині.

Христина Дигдало, Олена Малюга,

молодші наукові співробітники ЛМІР

телефони: (38032 34) 31 036; (38032) 235 61 00, 261 48 22

 

Гаївки в садибі отця Василя

Напередодні Великодніх свят у Музеї-садибі родини Антоничів традиційно водять гаївки. Цей дохристиянський звичай досить гармонійно вписався в пасхальне розмаїття народних святкувань. У гаївках розкривається радість від приходу весни та Воскресіння Христового. Вони поєднують у собі ігри й обрядові пісні, що дуже важливо для виховання дітей. Адже в кожній забаві просто неба є своє раціональне зерно.

Випробувати себе на спритність, гнучкість, зосередженість, увагу матимуть змогу школярі Бортятина. Під керівництвом місцевого знавця народного фольклору, традицій і звичаїв Марії Луцак у садибі отця Василя учні водитимуть гаївки: «В Бортятині на горбочку», «Ой зацвіли фіялоньки», «Ми кривого танцю йдемо», «Вербовая дощечка», «Ходить жучок по ручині», «Ой на горі мак» та інші.

Про мистецтво розфарбовування писанок розповість керівник гуртка «Народні промисли» директор Городоцької районної малої академії мистецтв імені Петра Андрусіва Ольга Пивовар. Вона проведе майстер-клас «Розмалюй Великодню писанку» під час якого школярі дізнаються про історію створення писанки, типові орнаменти і кольори, традиції розпису в різних регіонах України. Особливу увагу майстриня зверне на виготовлення лемківської писанки. Потім, за допомогою писачків, воску і анілінових фарб, учні власноруч творитимуть Великоднє диво.

Випробувати себе у весняних іграх і пройти своєрідну школу писанкарства Музей-садиба родини Антоничів (філія Львівського музею історії релігії) запрошує у вівторок, 19 квітня, о 13 год. 30 хв.

Ірина Сенечко, Олена Малюга,

молодші наукові співробітники ЛМІР

телефони: (38032 34) 31 036; (38032) 235 61 00, 261 48 22

140 років від дня народження блаженного Йосафата Коциловського

3 березня 2016 року минуло 140 років від дня народження єпископа Перемишльсько-Самбірської єпархії УГКЦ блаженного Йосафата Коциловського. Народився майбутній єпископ у с. Пакошівка поблизу м. Сянок (Польща) у хліборобській родині із давніми священичими традиціями. Навчався на правничому факультеті Львівського університету (1896-1898 рр.), здобув докторат філософії та теології у 1907 році у Папському університеті «Урбаніанум» у Римі. Цього ж року прийняв священиче рукоположення. У 1908-1911 рр. був віце-ректором та професором у Станіславовській духовній семінарії. У 1911 році вступив до новіціату ЧСВВ і прийняв монаше ім’я Йосафат, а у 1916 р. – склав довічні монаші обіти. Викладав богослов’я у монастирях Лаврова та Львова. У 1917 році стає єпископом Перемиським і Самбірським, прийнявши архієрейські свячення від митрополита А. Шептицькиого. Перебуваючи на єпископському престолі Й. Коциловський розбудував Перемишльську семінарію, дбав про освіту і набожність священиків, зорганізовував молодь, заопікувався школами, сиротинцями, дитячими садками та ін.. В роки Другої світової війни зазнавав тиску з боку радянської та польської влад, неодноразово викликався на допити до німецького гестапо, через те, що переховував євреїв. У 1945 році вперше заарештований польською службою безпеки і ув’язнений у Ряшеві, звідки переданий радянським органам влади до Мостиськ. У 1946 році єпископа звільнили з під арешту, вимагаючи очолити «Собор» у Львові, на якому мала відбутися ліквідація УГКЦ. Через відмову очолити «Собор» та перейти на православ’я, визнавши верховенство Московського патріарха, Й. Коциловського знову заарештовують та відправляють до Києва і засуджують до 10-ти років. У тюрмі над Й. Коциловським багаторазово знущалися і катували, щоб навернути до православ’я, але віра єпископа і вірність католицькій церкві були незламними. 17 листопада 1947 року, будучи важко хворим, Й. Коциловський помирає у тюрмі біля Києва, увійшовши в історію, як останній 48-ий єпископ Перемисько-Самбірської єпархії, який помер мученицькою смертю за вірність католицькій церкві та Апостольському престолу. На сьогоднішній день мощі єпископа перебувають у м. Стрию у церкві Благовіщення Пресвятої Богородиці. 27 червня 2001 року у Львові під час Святої Літургії за участі Папи Римського Івана Павла ІІ відбувся обряд беатифікації єпископа Й. Коциловського.

22 березня у Музеї-садибі родини Антоничів вшанували пам'ять блаженного Й. Коциловського. Епіграфом до заходу стали слова поета Б.-І. Антонича «Для свого роду треба жити, готовим все віддать йому». Працівники музею вели розповідь про життєвий шлях єпископа, зокрема про те, що за сприяння Й. Коциловського родина Антоничів переїхала з Лемківщини (поблизу м. Сянок) до Бортятина, де о. Василь Антонич отримав парафію і прожив з родиною останні роки життя. Вихованці дитячої літературної студії «Друзі Антонича» Помірко Наталя, Дац Катерина, Івасько Марія, Гадомська Настя, Сагайдак Наталя, Шаловило Галя та Курач Мар’яна склали поетичний вінок (із релігійної збірки Б.-І. Антонича «Велика гармонія») блаженному Й. Коциловському, а учениця Мостиської музичної школи (керівник Юля Пацула) Ілона Хоміць виконала релігійну пісню.
Саме зараз, в час Великого посту, постать блаженного Й. Коциловського – як приклад великої віри, любові до Бога та вірності, спонукає, застановляє всіх нас задуматися над своїм життям, над тим, чого хоче від нас Бог, наша ненька Україна, та постановити собі стати кращими.

Ірина Сенечко
Музей-садиба родини Антоничів
с. Бортятин

Детальніше...Детальніше...

Згадуємо Йосафата Коциловського

«Для свого роду треба жити…»
І вчений був – чого не вистачало?
І голос мав, і сяяв, як зоря.
Священик Божий – то хіба замало?
Та прагнула душа монастиря.

Детальніше...Цьогоріч виповнюється 140 років від дня народження єпископа Перемишльсько-Самбірської єпархії УГКЦ Йосафата Коциловського. П’ятнадцять років тому цього священномученика проголошено блаженним.
Владика Йосафат належить до когорти чільних подвижників УГКЦ, які протягом кривавого XX століття заплатили найвищу ціну за вірність своїй церкві. Його неодноразово арештовували, перевозили з однієї тюрми до іншої, над ним знущалися, всіляко примушували до співпраці, намовляли перейти на православ’я. Але Йосафат Коциловський до кінця свого життя залишався непохитним.
22 березня, у вівторок, о 14 годині в Музеї-садибі родини Антоничів (філія Львівського музею історії релігії), що у селі Бортятині Мостиського району, вшановуватимуть пам’ять Йосафата Коциловського. Музейники розкажуть про життєвий шлях Владики, який клопотався про відбудову своєї єпархії, скріплення чернечого життя, пожвавлення народних місій та реколекцій, переймався рівнем виховання побожності та освітою священиків, опікувався монашими чинами та згромадженнями, сиротинцями, дитячими садками й школами. Вихованці дитячої літературної студії «Друзі Антонича» складуть поетичний вінок Блаженному. Учні читатимуть вірші Богдана-Ігора Антонича «De morte» («Я є спокійний, наче тиша на воді»), «Великий Господь», «Litania», «Молитва», «Magnificat» («Співай, душе моя, похвальну псальму Богу»), «Надія», «Людина – вічний пілігрим», Романа Лубківського «Дзвонять зорі кришталеві».
Серед гостей «Музейної вітальні» – вихованці Мостиської музичної школи
(керівник Юлія Коваль-Пацула), парох місцевої греко-католицької церкви Успіння Пресвятої Богородиці отець Михайло Пецькович. Епіграфом до зустрічі стануть слова Богдана-Ігора Антонича «Для свого роду треба жити, готовим все віддать йому».

Христина Дигдало, Ірина Сенечко, Олена Малюга
наукові співробітники Львівського музею історії релігії
телефони: (38032 34) 31 036, (38032) 235 61 00, 235 70 07, 26148 22

Детальніше...

Дотик до прекрасного

Детальніше...Музей–садиба родини Антоничів, що у Бортятині, знову зібрав у своїх стінах всіх людей, які небайдужі до мистецтва. 13 березня відбулося відкриття виставки талановитих художників Городоччини: Ігоря Ланя, Богдана Винарчика, Василя Луціва та Степана Кекляка. Цього разу відвідувачам пощастило познайомитись із творчістю одразу чотирьох митців, оцінити кожну представлену картину. Кажуть, що художник висловлюється пензлем. Мабуть, тому наші гості були доволі лаконічними та представляли себе скромно, відмітили завжди теплий прийом у музею, бо бували тут і раніше. На виставці були представлені портрети (серед яких портрет Тараса Шевченка), ікони, художні вітражі, роботи у стилі хайтек (декоративний живопис) та інші. Особливе враження на присутніх справили пейзажні твори, яких було більшість. Заворожувала кожна дрібничка. Мазком пензля художники увіковічнили мить.
Бортятинські діти вітали гостей поезією у виконанні сестер Наталії та Марії Луцак. Дуже доречною була притча «Про таланти», яку прочитав присутнім Сергій Помірко. Частий гість музею декан історичного факультету ЛНУ ім. І. Франка п. Шуст Роман Мар’янович був натхненний цією притчею та сказав, що при народженні Господь поцілував кожного з художників у руки, бо саме ними вони творять те, від чого перехоплює подих, що змушує задуматись та знаходити красу в простих речах.
На відкриття виставки завітав голова Городоцької районної ради п. Більовський Володимир Михайлович, який виразив захопленням талантами своїх земляків, похвалився й поетами Городоччини. А також вступив у дискусію з п. Шустом, додавши до його слів те , що Господь поцілував митців не тільки в руки, а й у душу. П. Більовський висловив подяку працівникам музею за активну співпрацю з Городоцьким краєзнавчим музеєм, директорка якого теж була присутня на святі. Привітати художників з дебютом у Бортятині приїхав й мер Городка Кущак Роман Васильович. Помічник народного депутата України Ярослава Дубневича Лещинський Михайло Володимирович вручив музейникам подарунок – книгу про митрополита Андрея Шептицького. Дуже теплими словами відгукувались про митців всі, хто був запрошений до слова. Керівник відділу культури Городоцької РДА п. Шугало Іван Михайлович розповів про професійні здобутки художників, про те, як їхня творчість надихає молодь та зберігає самобутність української культури. «Бо кожному, хто має, буде ще дано йому, а хто немає, то в нього забереться й те, що він» (Мт. 25, 28 – 30). Мета цієї зустрічі полягала у тому, аби показати, що у кожного є талант, але не кожен розвиває його. Інколи бракує лише краплі поту, аби досягти визнання та слави.
Бажаємо п. Ігорю, Богдану, Василю та Степану успіху у творчих шуканнях. Сподіваємось, ця зустріч не залишила нікого байдужим. Хтозна, може незабаром шановані гості знову завітають до нас із виставкою, присвяченою музею та селу. Щиро запрошуємо оглянути експозицію виставки, яка діятиме до 13 квітня. До нових зустрічей у стінах Бортятинського музею!

Музей-садиба родини Антоничів

Детальніше...Детальніше...Детальніше...