Відкриття печер біля Хоросна поблизу Львова

2038830116.gif     У 2019 році між селами Хоросном і Деревачем Пустомитівського району Львівської області обстежено печерну пам'ятку з двома ярусами внутріскельних гротів і порожнин, окремі з яких зберегли сліди підтісувань, врубів, поодинокі наскельні зображення (петрогліфи) та інше, що дозволяє вбачати в ній культовий характер (можливо, викуті келії давньої чернечої обителі). Пам'ятка міститься на краю крутого схилу лісового масиву Деревач біля присілка Вінява. Частину скельних порожнин місцеве населення використовує для скидання побутових відходів, будівельного сміття тощо. З ініціативи відділу археології Інституту українознавства ім. Івана Крип'якевича НАН України та за сприяння НДЦ «Рятівна археологічна служба», Львівського музею історії релігії (Інститут релігієзнавства – філія ЛМІР) та громадської організації "Експлорер", одну внутріскельну порожнину та грот звільнено від сміття.
     Зібраний матеріал (аналіз технічних прийомів підтісування, пазів та особливості слідів викуття, які збереглися на склепінні печери) дає підстави паралелізувати цю пам'ятку зі скельним монастирем в Розгірчому та низкою чернечих скитів Середнього Придністров'я. Якщо підтвердиться належність нововідкритих біля Хоросна скельних порожнин чернечій обителі, то, в такому разі, слід вести мову, що вперше натраплено на сліди літописного Деревацького монастиря, який, до останнього часу, залишався нелокалізованим. Безпосередня близькість хороснянського печерного комплексу до оборонного городища в урочищі Тимкова Гора в Деревачі може свідчити про значно давніше (ймовірно, ще давньоруське) походження Деревацького монастиря, ніж це уявлялося досі.
     На основі отриманих даних припускаємо, що чернеча обитель в Деревачі була заснована і функціонувала раніше, аніж сусідній і віддалений від неї більш як на 6 км Добрянський монастир, який вів своє походження щойно від 1582 року. Причиною перенесення монастиря до Добрян могли бути напади татар, які почастішали з початку XVI століття. Тобто, іншими словами, Михайло Коссак не має підстав об'єднувати ті два монастирі в один («Шематизм провинціи св. Спасителя Чину св. Василія Великого в Галиціи. – Львів, 1867. – С. 141–142). Але, з іншого боку, він може мати рацію лише в тому плані, що та чернеча братія просто переселилася зі своєї давньої скельної обителі в Деревачі до Добрян у першій чверті XVI століття і вже тут, на новому місці, добре уфортифікувала валами, ровами й частоколом новозбудований монастир. Звідси й може бути пояснена тяглість традиції щодо його давнього походження. Іншими словами, проведеними біля Хоросна розвідковими дослідженнями підтверджено припущення дослідника історії василіан Михайла Ваврика про окремішнє і давнє походження Деревацького монастиря біля Хоросна (Нарис розвитку і стану Василіянського Чина XVII-XX ст. : топогр.-стат. розвідка / Михайло М. Ваврик. – Рим : PP Basiliani, 1979. – XXIII, 217 c. : іл. – С. 192. – (Записки ЧСВВ : серія 2. Секція 1. Праці). Причому під час досліджень зроблено важливе уточнення, що тогочасне монаше згромадження облюбувало для своєї обителі заліснений і важкодоступний кряж зі скельними виходами в районі Хоросна (на відстані 5 км від давньоруського оборонного городища в Деревачі), де, згідно з давніми сирійськими й афоно-візантійськими традиціями чернечого співжиття, заповзялося вирубували у тутешніх пісковиках гроти, навіси і печери. В майбутньому в районі відкритих внутріскельних порожнин та слідів їх обжиття біля Хоросна доцільно провести  археологічні розкопки, які в повному обсязі дадуть уявлення про давність і цінність  цього об'єкта  для української культури.

Микола Бандрівський,
доктор історичних наук,
завідувач відділу Інституту релігієзнавства – філії ЛМІР,
в.о. завідувача відділом Інституту українознавства
ім. І. Крип’якевича НАН України
176803228.gif1294579532.gif493799948.gif1739495788.gif
2941130268.gif

Додати коментар

Будь ласка будьте ввічливими. Адміністрація залишає собі право видаляти коментарі. А також не гарантує надання відповіді на коментарі.